Це формує спадкоємність та власну військову традицію. 20 грудня 2024 року Президент України присвоїв 65 окремій механізованій бригаді Сухопутних військ Збройних Сил України почесне…
До Дня інженерних військ ЗСУ АрміяInform публікує матеріал про інструктора з протидії та знешкодження саморобних вибухових пристроїв старшого сержанта Дениса Тригуба.
Першого бойового досвіду він набув ще під час строкової служби, коли перебував у Косові з миротворчою місією у 1999 році. Там, як він каже, було багато чого – і протипіхотні міни, і розтяжки – здебільшого ж звичайні гранати РГД-5, Ф-1. Виявляли їх на маршрутах патрулів, на дверях.
Після демобілізації займався іншими справами, а з початком війни знову став військовим.
– Коли у 2014-му росіяни анексували Крим, а згодом почалися захоплення будівель СБУ у Донецьку та Луганську, я зрозумів – що просто так воно не закінчиться. Прийшов до військкомату, сказав, що я сапер і хочу служити. Але через низку причин тоді на фронт не потрапив. Вдалося одягнути військовий однострій тільки взимку 2015 року у складі нової на той час 81-ї бригади, під командуванням полковника Євгена Мойсюка… Складнощів вистачало – майже ніхто з тих, хто був у саперному підрозділі, не мав жодних знань про те, що таке міни, вибухівка. Тому, перш ніж ставити завдання, необхідно було бійця навчити. Бойовою підготовкою займався полковник Володимир Пархомович, ветеран афганської війни, з неабияким досвідом, яким він ділився з мобілізованими бійцями.
Ситуація тієї зими була важкою – щойно закінчилися бої під Дебальцевим, частина захисників Донецького аеропорту залишила руїни термінала. Починалися бої за промзону Авдіївки. Для саперів вони були справді гарячим часом.
Як пригадує Денис, зона була «зовсім сірою, і хто тільки нею не вештався!»
– Нашим завданням було замінувати підходи до наших «опорників». Ми почали мінування підходів до них на Царській Охоті, на виїзді до Спартака – там був опорник «Гладіатор». Пам’ятаю першу зняту мною розтяжку – побачив якусь дивну купу пожухлої трави під деревом. Сам здивувався – чого це вона там? Розгорнув – граната. Зачекинів, зрізав розтяжку. Потім бачу – в яру ще дві гранати стоять. Це бойовики виставили, а ми ставили свої мінні загородження, там де пересувався противник. І обов’язково ставили таблички – щоб місцеві мешканці туди не ходили. Так почалася моя робота на цій війні.
А перші втрати бригади почалися весною 2015 року, коли бійці підривалися на МОНках і ОЗМках (протипіхотні міни. – Ред.). Тоді ж Денис почав свою роботу, як він сам каже, вже як «позаштатний інструктор із мінно-вибухової справи».
– Загальні відомості я давав усьому складу батальйону – ознаки міни, як її виявити, демаскувальні ознаки, що робити, коли побачив розтяжку чи міну, чи артилерійський снаряд, чи будь-який невідомий вибуховий пристрій. Коли бачиш ґрунт, що просів, жмуток пожухлої трави, незрозумілі «маяки», купку каменів, або ще якусь ознаку – треба бути насторожі.
Окремо Денис працював із розвідниками – бо найчастіше вони йдуть самі, без саперів у складі розвідгруп.
– Я ставив їм розтяжки – вчив, як знімати міни. Бо позначити їх недостатньо – вночі або коли швидко відходиш під вогнем, нема часу дивитись під ноги, а доріжка повинна бути вільною. За три роки підготував багато народу.
На питання, чим ще запам’яталися ті дні, Денис відповідає майже миттєво:
– Дуже багато мін-сюрпризів. Гранати на дверях, на дверцятах холодильників. Навіть під дитячою іграшкою одного разу виявили гранату. Мій товариш цього плюшевого тигра підняв, а під ним – граната. Ну, якимось дивом встигли її знешкодити. Ту іграшку, до речі, він додому привіз.
Нині Денис Тригуб служить в іншій частині, проводить інструктажі, навчає бійців.
