Від самого початку широкомасштабного вторгнення «Яструби» ефективно й ефектно б’ють окупантів на сході та півдні України, застосовуючи широкий спектр безпілотних літальних апаратів — від…
Командир бойової машини 1-ї батареї реактивного артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи окремої бригади морської піхоти імені контр-адмірала Михайла Білинського сержант Денис Рєпін у свої 22 роки професійною майстерністю не поступається бувалим воїнам. Як результат – його екіпаж щороку перемагає у змаганнях на найкращий артилерійський розрахунок.
– Я підписав контракт у 2019 році. Спочатку перебував на посаді старшого навідника БМ-21 «Град». Служба мені подобалася, я намагався ловити кожне слово старших товаришів, дослухався до командирів і намагався самовдосконалюватися. Невдовзі присвоїли звання сержанта, підписав новий контракт, – пригадує Денис.
За словами сержанта, запорукою успіху в будь-якій справі є бажання та наполегливість. А ще суттєву роль відіграє злагодженість роботи в команді.
– Замало демонструвати лише індивідуальні навички. Точність виконання нормативів, швидкість і влучність – все це можливо лише за умови, коли кожен знаходиться на своєму місці й відпрацьовує всі команди до автоматизму. Для цього, звісно, необхідні постійні тренування, а фразу «я все знаю», потрібно забути. Тому в кожному артилерійському підрозділі, незалежно від того, стоять вони на передовій чи в тилу, створені спеціалізовані смуги перешкод та тренувальні майданчики, які використовуються для відточування власної майстерності.
Нині Денис готується до своєї третьої ротації на схід країни і вірить, що все буде добре, адже вдома на нього чекають два його янголи – кохана дружина та маленька донечка.
Від номера обслуги – до командира гармати
На відміну від Дениса, командир гармати протитанкового дивізіону окремої бригади морської піхоти імені контр-адмірала Михайла Білинського молодший сержант Іван Підберезняк свій військовий шлях починав у іншій бригаді. Річ у тім, що у 2015 році за мобілізацією він потрапив до 28-ї бригади, у складі якої пройшов один з найгарячіших боїв російсько-української війни – бій за Мар’їнку.
– То був неабиякий досвід. Окупанти намагалися взяти Мар’їнку в кільце, нещадно гатили з градів і танків. Але завдяки нашій артилерії, яка неймовірно круто спрацювала, всі атаки були відбиті, а противник зазнав значних втрат у живій силі й техніці, – пригадує молодший сержант Іван Підберезняк, якому побратими з 28-ї бригади дали псевдо «Морячок».
А все тому, що Іван, який народився і виріс у місті корабелів, свого часу закінчив професійний суднобудівний ліцей та морехідну школу. Але доля мала на чоловіка свої плани.
У 2016-му, загартований війною, Іван демобілізувався, декілька років намагався знайти себе у цивільному житті, але марно. Тому в 2019-му вирішив підписати контракт і знову повернутися до війська.
– Мій вибір служити у підрозділі морської піхоти невипадковий, просто я пішов за старшим братом Андрієм. Нині він навчається у Військовій академії (м. Одеса), щоб здобути офіцерські погони. Взагалі, у мене половина рідні – військові, тож закономірно, що і я одягнув однострій, просто йшов до цього не по прямій, – жартує Іван.
Що стосується виконання своїх обов’язків, то всі знають – молодший сержант Іван Підберезняк справжній професіонал. Він має усі якості, якими має володіти компетентний командир гармати – вимогливість, відповідальність, дисциплінованість, а ще швидкість запам’ятовування інформації та вміння зберігати тверезий розум у найскладніших умовах.
За словами Івана, основними чинниками, від яких залежить результат роботи, є постійне підтримання гармат у хорошому технічному стані та робота над підвищенням рівня навичок та злагодженістю розрахунку. І якість виконання цих, а також низки інших обов’язків, залежить насамперед від командира гармати та його вміння знайти підхід до особового складу.
– У мене за плечима досвід служби на різних посадах. Тут я пройшов шлях від номера обслуги до командира гармати і напевне знаю, що служба не буде легкою, коли є бажання чогось навчатися і рухатися вперед. Який б у вас не був досвід, все одно потрібно самовдосконалюватися, тренуватися, рости над собою, постійно бути в готовності, адже з часом все забувається, тому ми й тренуємося чи не щодня, – говорить молодший сержант Іван Підберезняк.
Артилерист із характером морського піхотинця
Шлях до армії сумчанина Владислава Щелинського доволі типовий: патріотичні фільми – мрія здійснити подвиг – вступ до військового закладу. У нього все так і було, з єдиною поправкою: батько та дідусь – військові артилеристи, а улюблений покійний дядько служив у морській піхоті. Тож коли довелось обирати професію, Влад не вагався. У 2019 році він закінчив Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.
– Коли я за розподілом потрапив до підрозділу морської піхоти, то неабияк зрадів. Спочатку обіймав посаду командира взводу в протитанковому дивізіоні, а в квітні цього року став командиром самохідної артилерійської батареї, – розповідає старший лейтенант Владислав Щелинський.
Підлеглі, попри юний вік командира, поважають його за міцний характер. А той зі свого боку завжди знаходить час, щоб вислухати, порадити, навчити…
– У війську все те, що нам викладали, все згодилося, але найважчим випробуванням стала відповідальність. Якщо курсантом ти відповідаєш тільки за себе, то тут за кожним твоїм рішенням – людина. Наразі у мене близько тридцяти підлеглих, у кожного свій характер та проблеми. До кожного потрібен свій підхід. Це постійно тримає мене в тонусі, – говорить молодий командир.
А ще Владислав полюбляє знімати напругу в спортзалі. Курсантом він входив до збірної академії з військового багатоборства. З того часу спорт став його хобі. Хоча вільного часу у військового небагато, проте за нагоди він намагається знайти час для улюбленого заняття.
– Взагалі, фізична витривалість для артилериста має значення, але найголовнішою все ж таки є математична підготовка. Адже від того, як швидко вирахуєш всі установки для своєї системи, залежить швидкість виконання бойового завдання. Лише завдяки математичним знанням у «снайперів великого калібру» кожен постріл – точно в ціль, – розповідає старший лейтенант Владислав Щелинський.
Незабаром його підрозділ вирушає на чергову ротацію в район проведення ООС, де на них очікують їхні вірні чотирилапі улюбленці: найвірніші друзі наших вояків собаки «Білка» і «Джекі», а також три «муркутуна» – «Манька», «Любка» й «Мисливець». Владислав каже, що піклування про хвостатих друзів на передовій – свята справа, тож сподівається, що хлопці, які зараз на передовій, не ображали їхніх менших друзів.
Фото – Олександр Єгоров та з особистого архіву Владислава Щелинського
