У Білгород-Дністровському на Одещині суд виніс вирок місцевому жителю, якого обвинувачували у перешкоджанні діяльності Збройних Сил України під час воєнного стану. Чоловік адміністрував…
Україна дуже часто була в епіцентрі подій загальноєвропейського значення. Від того, як розгорталися події на берегах Дніпра, залежало майбутнє могутніх імперій і долі правителів. Тут, без перебільшення, вирішувалося, яким буде напрям цивілізаційного розвитку Європи. «Українське питання» традиційно виходило на перші позиції під час періодів так званого безкоролів’я в Речі Посполитій – коли великі магнати та іноземні агенти намагалися «просунути» власні інтереси.
Війна за польську спадщину
Після смерті 1 лютого 1733 року польського короля Августа ІІ Сильного великі європейські країни прагнули бачити на польському троні свого ставленика: Австрія та Росія підтримували сина Августа ІІ, саксонського курфюрста Августа III, який не цікавився Польщею, а Франція та Іспанія – Станіслава I Лещинського, який уже був польським королем за протекцією шведського короля Карла ХІІ між 1704 та 1709 роками та хотів реформувати й зміцнити Річ Посполиту.
Лещинський під час свого першого правління вів таємні переговори з гетьманом Іваном Мазепою про об’єднання України, Польщі та Литви у конфедеративну державу на засадах Гадяцької угоди 1658 року, уклав угоду з гетьманом про спільну боротьбу проти Московського царства. Але після поразки шведського війська у Полтавській битві був змушений виїхати до Франції, де його дочка Марія Лещинська у 1725 році стала дружиною французького короля Людовика XV.
Успіх кампанії напряму залежав від того, на чиєму боці виступить одна із найбоєздатніших армій Європи – запорозьке козацтво.
Успіх кампанії напряму залежав від того, на чиєму боці виступить одна із найбоєздатніших армій Європи – запорозьке козацтво. Але саме в цей час Військо Запорозьке Низове також втратило свого лідера – гетьмана Костя Гордієнка. Тому питання про те, хто стане майбутнім очільником України, також напряму залежало від результатів виборів нового короля.
Місія Григора Орлика
Франція після смерті Гордієнка вимагала повернення на посаду гетьмана Пилипа Орлика, який від 1722 року перебував як інтернований у Салоніках. Цьому сприяв син «голови козацької запорізької нації» Григор Орлик, який був агентом дипломатичної служби та довіреною особою короля Франції Людовика XV. Як зазначав сам Григор: «Від 1730… задіяний у найсекретніших місіях на службі та в ім’я інтересів короля… зобов’язаний часто переносити з одного регіону в інший свою особу й свої ідеї, ризикуючи своїм життям і своєю свободою».
Саме український гетьманич особисто доправив із Франції до Варшави Станіслава Лещинського, після чого 12 вересня тестя французького короля вдруге обрали королем Польщі.
Проте ще 30 червня 1733 року на територію Речі Посполитої вступила 33-тисячна російська армія під командуванням генерала Петра Лассі під приводом «стримування безладів, що можуть відбутися на виборному сеймі», а фактично задля тиску на його учасників. А 19 серпня того ж року було ухвалене рішення про повномасштабне введення до Польщі російських, австрійських і саксонських військ, які повинні були допомогти утвердити на троні Августа ІІІ.
5 жовтня, майже через місяць після коронації Лещинського, прихильники саксонського курфюрста під захистом корпусу російського генерала Петра Лассі проголосили королем Польщі Августа ІІІ.
Після цього на територію Правобережної України увійшли додаткові підрозділи російських військ і війна перейшла в активну фазу.
Визвольні потуги Пилипа Орлика
Гетьман-вигнанець Пилип Орлик повернувся до Бендер 22 квітня 1734 року. Там його радісно зустрів кримський хан Каплан Гірай. За його сприяння та фінансової підтримки Франції гетьман почав набирати військо для походу на Правобережну Україну, розмістивши свою ставку у Каушанах. Звідти гетьман 23 квітня звернувся до запорожців, які тільки-но перейшли під протекторат Росії.
Лист запорожцям Пилип Орлик починає з повідомлення про європейську війну, перемоги французького короля та його союзників Іспанії й Сардинії над Австрією – союзницею Росії. Отже, склалася надзвичайно загрозлива для Москви міжнародна ситуація. Тому повернення запорожців під владу Росії Орлик вважав великою помилкою. Гетьман посилався на гіркий історичний досвід, коли царизм знехтував договором із Богданом Хмельницьким від 1654 року, а після поразки Івана Мазепи знищив автономію України, перетворивши її на безправну провінцію імперії. Орлик згадує й про розквартирування царських військ в Україні, запровадження Малоросійської колегії у 1722 році, котра, по суті, здійснювала військовий окупаційний режим в Україні, про загибель десятків тисяч козаків у війні Росії з Персією, а також на будівництві фортець на Каспійському морі, Ладозькому каналі та в Петербурзі у 1721–1725 роках, про розправу Петра І з наказним гетьманом Павлом Полуботком і старшиною у 1724 році тільки за те, що вони зважувалися відстоювати права України…
Повернення запорожців під владу Росії Орлик вважав великою помилкою. Гетьман посилався на гіркий історичний досвід, коли царизм знехтував договором із Богданом Хмельницьким від 1654 року, а після поразки Івана Мазепи знищив автономію України, перетворивши її на безправну провінцію імперії.
Що відбувалося в Україні?
Але у відповідь на звернення про приєднання до війни на боці Франції Пилип Орлик отримує відмову промосковського кошового Івана Малашевича. Тож Орлик почав через емісарів закликати до боротьби з Росією, а також до вступу у його військо безпосередньо на Правобережжі. Розпочинається повстання, під час якого значної популярності серед місцевого населення набувають досвідчені ватажки-запорожці – Верлан, Матвій Грива, Григорій Медвідь, Прокіп Рудь, І. Жила, Харко, Іваниця, Галан, Гнат Голий та інші, які на кінець 1734 року контролювали значні території Київщини, Брацлавщини й Поділля, частину Волині й Галичини.
15 лютого 1735 року сеймик шляхти Брацлавського воєводства звернувся до росіян за допомогою. Російські частини на прохання поляків мали затримати керованих Орликом «свавольців» Г. Медведя, Верлана, Писаренка, М. Гриву, С. Чалого, Савку, Темку, Моторного з їхніми загонами.
Пилип Орлик, перебуваючи у володіннях Порти, продовжував підготовку до наступальних дій, а тим часом наприкінці 1735 року між Туреччиною і Росією спалахнув черговий збройний конфлікт.
1736 року полки Орлика, приєднавши до себе надвірне козацтво і правобережні повстанські загони на чолі з Г. Медведем, мали злучитися під Білою Церквою з татарами і спільно рушити за Дніпро. Але під час вторгнення у другій половині серпня – на початку вересня 1736 року союзна Орликові кримська орда, у відповідь на провокації шляхти, зруйнувала десятки українських міст, містечок, сіл та православних монастирів.
Такі дії татар очікувано позбавили Орлика підтримки місцевого населення та спровокували дезертирство з його війська – деякі ватажки почали захищати місцеве населення від татар.
Попри це, бойові дії не припинялися. А переговори щодо підсумків війни за польську спадщину, розпочавшись після зречення Станіслава Лещинського у 1735 році в Відні, тривали ще впродовж трьох років, очікуючи результатів протистояння в Україні.
Прапори повстанців
Сучасний історик Володимир Омельчук у своєму дослідженні звертає увагу на бойові корогви повстанців. 21 жовтня 1736 року полякам вдалося відбити корогву в загону Гриви і Харка під Ольхівцем. Її вивченням займалася спеціальна комісія, висновки якої підтвердили наявність у повстанських загонах власних військово-організаційних відзнак і кристалізацію ідейно-організаційних засад боротьби в її ході. Угорі на прапорі було написано Comprіmit et deprimit (лат. «Приборкувати та пригнічувати»), нижче – Nec duo contra unum (лат. «Не двоє проти одного»). Білий орел (який, на думку польських та російських урядовців, символізував приналежність до Пилипа Орлика) був розміщений на прапорі над чорним двоголовим, що свідчило про антиросійське спрямування боротьби.
Крах надій Орлика
Віденська мирна угода між Австрією і Францією та їхніми союзниками була підписана 18 листопада 1738 року. Була близькою до завершення і російсько-турецька війна.
У жовтні 1738 року розпочалася спільна каральна операція польських і російських військ проти повстанців, що в основному завершилася до кінця року. Та попри це окремі його учасники продовжували діяти. Утім, доля багатьох склалася трагічно. 22 серпня 1739 року російська влада повісила низку ватажків, зокрема, Г. Медведя. Його товаришів після биття батогом і виривання ніздрів відправили на вічну каторгу.
29 вересня 1739 року Російська і Османська імперії підписали Белградську мирну угоду, а Пилип Орлик, так і не здійснивши мрію всього свого життя, упокоївся в Яссах 24 травня 1742 року.
Читайте також: Геополітичні амбіції козацької держави
