Саме цей бомбардувальник є носієм ракет типу Х-22, якими країна 404 постійно обстрілює Україну. Традиційно, АрміяInform дізналася, як на болотах…
Ймовірно, єдиною гарантією швидкого і безболісного повернення окупованих територій до складу України буде майбутній розпад Росії. Ця думка не є новою і обговорюється чи не від початку російської агресії. Цікаво, що і наші пращури козаки також бачили в ліквідації державності їхнього ворога, Речі Посполитої, ключ до миру й спокою в Руському князівстві.
Війна за спадщину Старожитньої Русі
Богдан Хмельницький після захоплення у 1648 році Києва і висвячення Єрусалимським патріархом Паїсієм на князя Русі вперше проголосив свої геополітичні наміри захопити всі землі, які колись належали старожитній Русі.
Прибулі від коронованого 17 січня 1649 року польського монарха Яна II Казимира посли почули від Богдана Хмельницького таке: «Правда то є, що мені то Бог дав, що я є єдиновладцем і самодержцем Руським. Тепер уже час минув. Я вже доказав, про що ніколи не мислив, докажу й далі, що задумав: виб’ю з лядської неволі народ весь руський. А що до цього за шкоду і кривду свою воював, тепер воювати буду за віру православну нашу. […] Тепер досить достатку в землі і князівстві своїм по Львів, Холм і Галич».
Хмельницький згадує також землі Білорусі, дорікаючи польським послам у тому, що Януш Радзивіл із литовськими військами знищив Мозир і Турів.
На переговорах із московським послом Григорієм Унковським, які Богдан Хмельницький проводив навесні 1649 року, гетьман говорив про те, що для миру з козаками Ян Казимир мав би уступити Військові Запорозькому землі, з Білою Руссю включно, «по тим границям, як володіли благочестиві великі князі…»
Читайте також: Заснування держави Україна Великим князем і гетьманом Богданом Хмельницьким
Немає жодного сумніву в тому, що метою гетьмана була духовна та історична спадщина київських князів і володіння, що окреслювалися поняттям «земель руських». Звісно, Річ Посполита не була слабким ворогом і Війську Запорозькому під час війни довелося йти на поступки, залучати іноземних партнерів, підписувати невигідні для себе угоди з єдиною метою – утвердитися як держава і досягти окресленої мети.
Польща мала бути розділена між Швецією та Україною по Віслі
Україна та Швеція налагодили партнерські стосунки ще в першій половині 1650 років. А у 1655 році вони почали переговори про укладення міждержавного договору. З цією метою наприкінці серпня 1655 року до обложеного козаками Кам’янця-Подільського прибув посол шведського короля Карла Х Ґустава Олександр Юлій Торкват. З контексту відомих сьогодні документів випливає, що ключовою умовою цих домовленостей був поділ території Корони Польської між Швецією та Україною. 20 жовтня 1655 року, перебуваючи під Львовом, Хмельницький писав про це в листі до міста: «Його милість шведський король нехай приймає те, що йому дав Господь Бог в його розпорядження, а що нам Господь Бог поміг визволити Україну свою руську, на тому я стою». Крім того, відправляючи з-під Львова посольство Данила Афінського до шведського короля у Варшаву, гетьман дав послам усне доручення наполягати, щоби Карл Х Ґустав не переходив Вісли, оскільки ті землі належали до політичних інтересів Війська Запорозького.
Богдан Хмельницький переслав свої вимоги також і московському цареві: щоб кордон сягав річки Вісли «аж до венгерские границы», як воно було «за святої пам’яті блаженних княжат», щоб ці території охопили православні єпископії Львова, Перемишля, Луцька, Холма, Володимира тощо.
Але Московія грубо порушила свої попередні домовленості з козаками, підписавши з поляками 24 жовтня 1656 року в місті Вільно перемир’я. Москва ставала союзницею Речі Посполитої і припиняла бойові дії проти неї. Таким чином Переяславська угода 1654 року була денонсована Москвою в односторонньому порядку і втратила чинність.
Читайте також: Антимосковський вектор запорожців
Віленський мир викликав обурення Богдана Хмельницького та козацької старшини. На скликаній у Чигирині козацькій Раді всі присутні полковники, осавули, сотники присягли гетьману, що будуть боротися як проти Речі Посполитої, так і проти Московії.
І вже 26 листопада 1656 року Хмельницький уклав особливий попередній союз із великим князем Семигородським Юрієм ІІ Ракоці, згідно з яким обидві сторони зобов’язані були захищати одна одну від усіх неприятелів, а жителі обох країн мали перебувати в повній згоді. На початку 1657 року між Швецією, Трансільванією та Україною було укладено договір про розділ Польщі. Королю шведському мала дістатися Велика Польща, Лівонія, Гданськ із приморськими околицями; бранденбурзькому курфюрсту всі польські володіння у Пруссії; Ракоцію – Мала Польща, Велике князівство Литовське, князівство Мазовецьке та князівство Руське (Червона Русь), а Україна мала отримати решту руських земель і назавжди стати незалежною країною.
Маніфестація Війська Запорозького про розрив із Москвою
У жовтні 1657 року, уже після смерті Хмельницького, в Корсуні було укладено «Договірні пункти, запропоновані ясновельможним гетьманом через комісарів Війська Запорозького ясновельможному послові шведського короля» − двосторонню міждержавну угоду між Україною і Швецією. У п. 3 цієї угоди говорилося, що кордони Війська Запорозького мають простягатися до Вісли, а у Великому князівстві Литовському до нього мають бути включені також і білоруські землі Берестейського і Новогрудського воєводств. Зазначимо, що ці території за Переяславським договором 1654 року мали відійти до складу Московії.
Через рік козацький дипломат Юрій Немирич направив від імені Війська Запорозького Маніфестацію до іноземних володарів (ясновельможних, найшляхетніших, найсвітліших, найповажніших, найславетніших, знаменитих, високородних, достойних володарів, царів, електорів, князів, маркізів, республік, графів, баронів, знаті, громадян), що пояснювала причини розриву з Москвою.
Один із її примірників зберігся до нашого часу в Державному архіві Швеції. Ось лише невеличкий фрагмент з цього архіважливого для нашої держави документа, який досі залишається маловідомим:
«І не з іншої якої причини ми прийняли протекторат великого князя московського, а лише для того, щоб за угодою, укладеною за допомогою зброї і з Божою поміччю відновленою не раз пролитою кров’ю, ми могли зберегти і примножити наші вольності для нас і наших нащадків.
Тому й наше військо разом із наказним гетьманом Низового війська Золотаренком, довірившись обіцянкам і запевненням великого князя московського, спершу було за приєднання Литви до великого князя московського. Покладаючись на зв’язки, що лучать наші релігії, та на наше свобідне та добровільне підпорядкування, ми сподівались, що він буде до нас доброзичливим, дружнім, м’якосердим, чинитиме з нами не інакше, як ґрунтуючись на щирій довірі, не порушуючи нашої свободи, а діятиме відповідно до своїх обіцянок. Але — о даремні надії!..»
Коли здійснилися задуми гетьманів?
У лютому 1660 року помер шведський король Карл Х Ґустав. У травні того ж року його спадкоємець Карл XI підписав Олівський мир з Річчю Посполитою, Священною Римською імперією та Брандербург-Пруссією, а також Копенгагенський мир із Данією-Норвегією. Учасники війни з обох боків повернулися на позиції, які займали до неї. Вирішення «українського питання» не відбулося. Шведи повернулися до нього аж через пів століття.
А українська козацька держава і надалі намагалася дотримуватися геополітичних пріоритетів, окреслених її засновником – Богданом Хмельницьким. І задуми козацьких полководців реалізувалися вже в сучасній Україні, яка успадкувала і спадщину Русі, і козацькі лицарські традиції війська.
