Запорукою спроможності оперативно обмінюватися тактичною інформацією для обох винищувачів стало використання системи зв’язку Link 16, яку інколи умовно називають «військовий Wi-Fi»…
Запорозькі козаки на початку XVIII століття дуже добре знали, ким є московити, й пам’ятали, як вони руйнували їхню столицю — Січ на правому березі річки Чортомлик.
Ось що писав про ті події тодішній кошовий Степаненко: «Учинилося в нас в Січі те, що після Галаганової і московської присяги товариству нашому голови лупили, шиї на плахах рубали, вішали та інші тиранські смерті завдавали. І робили те, чого і в поганстві за древніх мучителів не водилося: мертвих із трун багатьох не тільки із товариства, а й чернецтва відкопували, голови їм відсікали, шкури лупили і вішали…»
Тож не дивно, що після такої дикунської розправи запорожці без вагань перейшли на територію союзної шведам Османської імперії і заснували нову столицю в урочищі Олешки.
Після офіційного входу територій Війська Запорозького Низового до складу Османської імперії Московське царство втратило східну частину Запорожжя й було повністю ізольоване від Азовського моря
5 квітня 1710 року Запорозьке військо на чолі «з керівником своїм паном Костянтином Гордієнком, кошовим отаманом» взяло участь у загальній Раді козацтва в Бендерах, яка обрала гетьманом Пилипа Орлика та ухвалила «Договори і Постановлення Прав і вольностей Війська Запорозького».
Зруйновані надії Орлика
Попри невдалий військовий похід Пилипа Орлика і Костя Гордієнка на Білу Церкву в січні-березні 1711 року, Орлик та запорожці на боці Османської імперії відіграли важливу роль у поразці Московського царства у Прутській кампанії влітку того ж року. Знову з’явилася надія на відродження Війська Запорозького на обох берегах Дніпра.
Читайте також: Прутський похід: найбільший сором Петра Першого
За Адріанопольським мирним договором територія Війська Запорозького Низового входила до складу Османської імперії, московсько-османський кордон переносився аж до безпосередніх кордонів Лівобережної Гетьманщини — в межиріччя Самари й Орелі, далі на південний схід по Сіверському Дінцю.
Отже, Московське царство втратило східну частину Запорожжя й було повністю ізольоване від Азовського моря. Також переглядалися міждержавні кордони на правобережних землях України, починаючи від Києва. Але 23 квітня 1714 року до Адріанопольського договору було додано дві статті, за якими османський султан дозволяв військам Речі Посполитої зайняти територію Правобережної України, з якої вже було депортоване населення ліквідованих правобережних козацьких полків у кордонах «від Случі до Дніпра». Це звело нанівець усі надії Пилипа Орлика, який у червні 1714 року перебрався до грецького міста Демотиці, а пізніше — у Швецію.
Читайте також: Дві депортації правобережних українців
Кость Гордієнко — гетьман Дубоссарський
Після від’їзду Пилипа Орлика змінився статус Гордієнка. Кость Гордієнко у той час отримав титул гетьмана Дубосарського — тобто став очільником Ханської України. Можемо припустити, що він обіймав цю посаду до самої смерті, час від часу підпорядковуючи собі напряму ще й січовиків. Адже лише після смерті Гордієнка до Ханської України дозволили повернутися гетьману-емігранту Орлику.
Наприкінці 1714 року керівництву Війська Запорозького наказом кримського хана було заборонено вести відкриту збройну боротьбу за землі «від Случі до Дніпра», окуповані Річчю Посполитою. Тож, очевидно, козаки вдалися до іншої тактики. «Гайдамацькі загони» — диверсійно-розвідувальні групи запорожців на всіх просторах українських воєводств Речі Посполитої стали щоденним явищем. А через 10 років повстання охопили майже всю територію Гетьманщини і Слобожанщини.
Геополітичні ігри Москви
У першій половині 1730-х років на Україну насувалися нові геополітичні зміни. На початку 1733 року, по смерті короля Августа ІІ, поляки, які хотіли бачити на троні Станіслава Лещинського, запросили на допомогу запорожців, що перебували під османською протекцією. Але напередодні смерті хворого Августа ІІ, у грудні 1732 року Австрія, Пруссія та Росія підписали Берлінську угоду, так званий договір трьох чорних орлів. Його метою було перешкоджання насамперед Станіславу Лещинському зайняти польський трон, аби Річ Посполита залишалася нереформованою та слабкою.
Такими ж слабкими москалі хотіли бачити й запорожців. Після підписання Берлінської угоди Москва одразу ж почала вести перемовини з представниками Запорозької Січі з метою недопущення їхньої участі в польських справах. Обіцяла, як завжди, протекцію і максимальне самоврядування.
15 травня 1733 року в Кам’янській Січі помер Кость Гордієнко, який до останнього дня стримував січовиків, що хотіли перейти під протекторат царя. Після його смерті промосковські сили перемогли, і наприкінці березня 1734 року частина жителів Олешківської і Кам’янської утворили Нову Січ у складі Російської імперії.
