Сьогодні він навчається на оператора БПЛА у 37-й окремій бригаді морської піхоти. Про свій шлях від бойового медика до оператора БПЛА, причини самовільного залишення…
Впустити війну у свідомість і визначити її завданням свого життя — доленосне рішення, яке вимагає дисциплінованості, патріотичної пасіонарності та войовничої безкомпромісності. Свідомий вибір присвятити себе захисту Батьківщини зробив Микита, який відразу після досягнення повноліття підписав контракт зі Збройними Силами України.
Свій перший магазин я вистріляв у 15 років
Військовий вишкіл майбутнього солдата почався ще в шкільні роки. Батько хлопця з початком Революції Гідності відправився на Майдан, а після нападу Росії вступив до лав ЗСУ і дотепер воює снайпером. Здобувши бойовий досвід, чоловік став організовувати тренування для інших воїнів, під час яких вчив і сина.
— Тато дав мені теоретичний матеріал, який я вважаю найважчою складовою в опануванні нашої професії, — каже молодий воїн. — До того ж на регулярних практичних вишколах я навчився спілкуватися зі старшими бійцями, що в подальшому допомогло адаптуватися до армійського середовища.
Перед армією Микита вступив на заочну форму навчання на факультет правознавства. Тоді і визначився його світоглядний орієнтир.
— Оцінивши надбані уміння, я зрозумів, що хочу використати їх для допомоги Батьківщині, яка 7 років потерпає від агресії «братського народу». Відчув, що можу і мушу впливати на ситуацію. За обстановкою на фронті я стежу від початку протистояння, — говорить воїн, і, висловлюючи наболіле, додає — мені набридла розповсюджена думка про безвихідь і приреченість, тому я вирішив підписати із армією контракт і планую залишатися на війні до її переможного завершення.
У частині хлопець одразу пройшов британську програму підготовки «Орбітал», після завершення якої отримав сертифікат із відзнакою «Найстаранніший слухач курсу». Після цього навчався в «Десні».
— Свій перший магазин я вистріляв ще у 15 років, тому в навчальному центрі лише підсумував і закріпив знання. Далі — ротація на Схід України, — говорить Микита.
У бойових умовах молодий воїн працював зі снайперськими гвинтівками вітчизняного та закордонного виробництва.
— Важлива роль також відводиться вмінню якісного облаштування позиції — вона має бути максимально непередбачуваною для противника і безпечною для стрільця, — зазначає військовий.
Головне — психологічна готовність
Робота снайпера над собою полягає не лише у фаховій підготовці, але й у вмінні знайти спосіб контролювати власні емоції.
— Я позитивна людина, у будь-якій ситуації шукаю плюси. Якщо маю поганий настрій, намагаюсь його швидко нівелювати, абстрагуюся від негативних думок і без нервів підходжу до вирішення складних питань, — розповідає Микита. — Головне — психологічна готовність. Також допомагає впоратися зі стресом холоднокровність і об’єктивний виважений погляд на реальність.
Надалі воїн планує проходити навчальні курси для підвищення кваліфікації, зокрема, з інженерної підготовки.
— Один із найбільших моїх страхів — це міни. Необхідно володіти спеціалізованими знаннями, аби не підвести групу і не постраждати самому. Ще одна небезпека, яка чатує на нас — лазерні системи противника. Вони знаходять оптику та вражають око, спалюючи сітківку, — говорить воїн.
Та проти цього він навчився використовувати підручні засоби: «Я взяв звичайну пластикову кришку, зробив у ній отвір та закріпив на прицілі — так лазер може розпізнати скло лише за прямого наведення на нього».
Ділиться Микита і деякими знаннями з практичної частини роботи.
— Око, що не дивиться в приціл, не прикривається. Тому, що за 10 секунд після прицілювання одним оком можливість зору іншого погіршується на 20%, — наголошує солдат. — Коли робиш постріл, маєш не лише врахувати поправки, але й робити все так само, як і минулого разу. Завжди акуратне дихання, правильна прикладка, розташування тіла з упором на скелет, щоби віддача подавлялася всім тілом, прицілювання, обробка спуску — багато чинників для стабільної стрільби.
Ворога сприймаю як ціль
— Дуже завдячую батькові за науку і виховання. У дитинстві він був зі мною вкрай суворим, і коли я зрозумів його роль у становленні моєї особистості, полюбив тата ще більше, — каже хлопець. — Він підготував мене морально, тому багато аспектів військового життя я переживаю легко.
А ось до неприятеля молодий захисник сентиментів не відчуває.
— Ворога сприймаю як ціль. Не перевантажуюся роздумами, хто або звідки він. Це для мене не більше ніж мішень. Така сама, як на полігоні, тільки з’являється вона в певний час, і моє завдання — досягти результату і непомітно піти з позиції.
На дозвіллі, якого у Микити небагато, воїн любить займатися творчістю. Це добре відволікає від фронтової буденності та заряджає новими силами. Три роки тому хлопець почав створювати музику в комп’ютерних програмах, чим принагідно займається і досі. А між бойовими виходами, коли немає під рукою ноутбука, телефонує друзям і просто розмовляє на сторонні теми. Як і всім, йому дошкуляє не стільки відмова від благ мирного життя, скільки лояльність частини населення до агресора. На думку солдата, треба проводити серйозну роботу з тими, хто залишається в тилу, аби оборонці України несли важку армійську службу недаремно.
Фото з особистого архіву воїна
