Саме цей бомбардувальник є носієм ракет типу Х-22, якими країна 404 постійно обстрілює Україну. Традиційно, АрміяInform дізналася, як на болотах…
У середині вересня 1665 року в Мальборкській фортеці було ув’язнено гетьмана Війська Запорозького – Степана Опару. Цей полководець очолював державу Богдана Хмельницького лиш трохи більше ніж два місяці та, заплативши за короткочасне гетьманство власним життям, досі залишається однією з найбільш таємничих постатей козацької доби.
Медведівський сотник
Згідно з «Реєстром Війська Запорозького», 1649 року Степан Опара входив до Медведівської сотні Чигиринського полку. Пізніше очолив цю сотню, і вже як Медведівський сотник брав участь у поході Юрія Хмельницького до Слободища та підписанні Чуднівської угоди в 1660 році. Після цього виконував дипломатичні доручення гетьмана Юрія Хмельницького у Варшаві, отримав чин піхотного полковника, який перебував із полком у Чигирині.
На початку квітня 1662 року в битві з москалями під Жовнином Степан Опара потрапив у полон, де перебував упродовж двох років.
Коли в січні 1664 року на Правобережжі спалахнуло повстання, спрямоване проти намагання повернути шляхті їхні колишні маєтки, цим одразу вирішила скористатися Москва, направивши на допомогу повсталим лівобережного гетьмана-сепаратиста Івана Брюховецького. У складі підмосковського війська до рідного краю повернувся й Степан Опара, використавши службу в Брюховецького, як добрий привід вирватися з полону.
Московським запроданцям цього разу не пощастило. Прибуття на Правобережжя польських коронних військ на чолі з воєводою Стефаном Чарнецьким (22-25 тис. вояків разом із військовими слугами) і татарських орд (близько 10-15 тис. вояків), не залишило жодних шансів повстанцям. Уже на початок літа 1664 року С.Чарнецькому вдалося витіснити з Правобережжя запорозьких і лівобережних козаків, а також зміцнити польські форпости у Паволочі, Білій Церкві, Корсуні, Чигирині, Ставищах. Придушення повстання супроводжувалося масовими репресіями та виведенням місцевого населення до Криму в ясир.
Таємниця (пере)поховання Богдана Хмельницького
Саме під час цих подій, у квітні 1664 року, з усипальниці Хмельницьких у Суботові буцімто зникли тіла гетьмана Богдана та його сина Тимоша. Воєвода Стефан Чарнецький під час каральної акції проти повстанців на Правобережжі, згідно із записами Григорія Граб’янки та невідомого чернігівського літописця XVIII століття, наказав витягти ці тіла з гробниці, спалити, а попіл зарядити у гармату та вистрелити.
Цю легенду козацьких літописців не підтверджують польські джерела XVII століття, зокрема, похідний журнал самого Чарнецького. До того ж у 1885 році вчитель Медведівської церковноприходської школи О. Татаров склав копію метрики Іллінської церкви, де зазначив, що праворуч церкви біля середньої колони, ближче до заходу, є склеп Зиновія Богдана Хмельницького та його сина Тимоша, закиданий будівельним сміттям під час перебудови церкви. Ці відомості підтвердилися аж на початку літа 2019 року, коли науковці, обробивши дані георадарного зондування, отримали чітке тривимірне зображення аномалії у центральній частині церкви на глибині 2,3 м. Її геометрія та розміри (довжина – 3 м, ширина – 1,3 м) відповідають об’єкту, схожому на склеп. Також на глибині 4,5 м було виявлено підземний хід, що веде до церкви. Що там – науковцям ще не відомо.
Археологічні експедиції, проведені у 1970–1973 рр., довели, що могильна яма, знайдена раніше у правому, південно-східному кутку церковного нефа є імітацією, зробленою, імовірно, з однією метою – переконати шукачів могили Хмельницького в тому, що вона вже кимсь розорена. Чи не в той самий час виникли народні перекази, що тіла гетьмана та його сина встиг перепоховати суботівський городовий отаман Лаврін Капуста. Наразі існує кілька версій місця перепоховання: у підземеллях Замкової гори в Чигирині, на Вовчому шпилі під Суботовом, під кам’яним хрестом із чужим прізвищем на старому кладовищі у Галаганівці, в горі Семидубовій у селі Івківці, в горі Великодній у Холодному Яру, на одному з островів на річці Тясмин та на території Медведівського Миколаївського монастиря. Згідно з переказами, це був улюблений монастир Б. Хмельницького, тут зберігався портрет гетьмана, а під час розкопок 2009 року знайдені печатки Війська Запорозького. Також за свідченням М. Костомарова, саме в цьому монастирі (а не в Суботові) було поховано Тимофія Хмельницького.
Цікаво, що саме у 1664 році Степан Опара, потрапивши в Холодний Яр, організовує там незалежне державне утворення – «Холодноярську Січ», – яке починає переговори з Кримським Ханством про відновлення Української держави під протекторатом останнього. Чи не могла бути формальною підставою для таких переговорів присутність у холодноярських лісах праху гетьмана Богдана?
Здобуття Умані й обрання гетьманом
У своїх універсалах до населення Опара не згадував ані короля, ані царя – підписувався «старшим братом Війська Запорозького». Очоливши досить велику групу військ (з українських козаків і кримців), 1 червня (22 травня) 1665 року вийшов з Холодного Яру і незабаром змусив до капітуляції московський гарнізон Умані на чолі з Міхаілом Свіньїним. В Умані, після здобуття міста, Степана Опару було проголошено гетьманом, призначено генеральну старшину. Обозним став у нього Петро Дорошенко, а генеральним осавулом – Самійло Фридрикевич, білоцерківський полковник, який був полковником ще перед Богданом Хмельницьким.
Цікаво, що сталося це 21 (11) червня 1665 року. Саме цього дня через 103 роки уманська фортеця була здобута Максимом Залізняком. Виходив Степан Опара із Холодного Яру у перший день Петрового посту, як згодом і Залізняк, тож ці події були якимось чином символічно пов’язані.
Невдовзі війська Степана Опари заволоділи Лисянкою, змусивши залогу московського війська, очолювану Фьодором Протасьєвим, залишити місто. Злякавшись зростання потуги нового вождя, правитель підмосковської України Іван Брюховецький, що від червня 1664 року стояв із військом у Каневі, у другій половині червня 1665 року залишив це місто і вирушив у похід на Білу Церкву. Проте здобути Білу Церкву йому не вдалося, тож Брюховецький відступив на Київ. А московському цареві надіслав листа із застереженням, що «Опара-зрадник у великоросійські країни війну з ордою принесе».
Сумна доля гетьмана Опари і утвердження Дорошенка
Намагаючись схилити на свій бік лідерів нещодавнього повстання Івана Сірка і Василя Дрозденка, Степан Опара мав необачність пообіцяти їм майбутній спільний виступ проти кримців. Листи до полководців потрапили до Кримського хана і він вирішив позбутися свого непослідовного союзника.
Невдовзі, у серпні 1665 року, Степан Опара спробував заволодіти Мотовилівкою, де перебували війська промосковського полковника Данила Васильовича (Децика). Але цей похід завершився невдачею і кримці взяли Опару під арешт.
На козацькій раді під Богуславом 28 (18) серпня 1665 року на місце Степана Опари було обрано військового осавула Петра Дорошенка, який викупив свого попередника у кримського хана і разом з іншими політичними опонентами передав польському королеві Яну II Казимиру Вазі на знак своєї вірності.
Інформація про подальшу долю Степана Опари в різних джерелах різниться. За однією з версій, у середині вересня він був ув’язнений у Мальборокській фортеці, де після невдалої спроби втекти був посаджений на палю. За іншою, його, закутого залізними ланцюгами за шию і ноги, повели спершу в Білу Церкву, а звідти 28 вересня через Дубно у Варшаву (чи в королівську ставку під Равою Мазовецькою) до короля, де він і був страчений.
Однак, той факт, що Ян II Казимир Ваза прийняв від Петра Дорошенка високопоставлених в’язнів, означав визнання його правителем України. Адже попередник Опари і союзник поляків Павло Тетеря, хоч і офіційно не відмовився від гетьманства, проте, вщент розбитий повстанцями, втік до Варшави.
А війна з Московією тривала. І Річ Посполита в той час бачила в Дорошенкові, який уже встиг відзначитися в антимосковських виправах, надійнішого союзника, ніж повстанські ватажки з непевною політичною орієнтацією.
