Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
Сучасний український прапор, стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього й жовтого кольорів, є одним з головних символів нашої країни. Під рідним прапором український народ утвердив віковічну мрію про державність, соборність і самостійність. Але перед тим як стати офіційною емблемою незалежної вільної держави, він пройшов доволі довгий і тернистий шлях.
Уперше поєднання синього й жовтого кольорів з’явилося на гербі Львова: Данило Галицький подарував місту, заснованому у 1256 році, герб із зображенням жовтого лева на блакитному тлі.
Починаючи з XVIII століття, козаки Запорозької Січі часто поєднували синьо-жовті кольори на своїх прапорах. Також було зображення козака в одязі золотого або червоного кольору. Навіть на відомій картині «Запорожці пишуть листа турецькому султану» (1891 р.) Ілля Рєпін зобразив на списах жовто-блакитні та червоно-чорні кольори. Консультантом художника під час написання картини був відомий український історик і знавець козацтва — Дмитро Яворницький. Саме з експонатів Дмитра Яворницького Рєпін змалював більшу частину амуніції, зброї, козацької атрибутики та прапори.
Під час «Весни народів» 1848 року Головна Руська Рада у Львові відновила використання герба Галицько-Волинської держави XIII-XIV століть із зображенням золотого лева, що спирається на скелю в синьому полі, а як національні кольори широко використовували синьо-жовті прапори. Вперше та офіційно прапор нашої держави в такому вигляді, яким ми знаємо його сьогодні, було вивішено у Львові 1848 року. Але майорів він недовго, всього лише кілька днів.
Після Лютневої революції 1917 року українські синьо-жовті прапори публічно з’явилися в Києві, Одесі й Харкові. Українізація підрозділів царської армії на фронтах Першої світової війни й на Чорноморському флоті відбувалася під українськими прапорами. Під такими кольорами йшли в бій українські юнаки під Крутами проти російських більшовиків і бійці Української галицької армії, як під час Українсько-польської війни, так і на антибільшовицькому фронті, оскільки синьо-жовтим був і прапор Західноукраїнської Народної Республіки.
Досі тривають суперечки з приводу того, чи правильним є розташування кольорів, адже за деякими свідченнями в УНР жовтий колір був зверху. Сучасні науковці дійшли висновку, що не існує документів, що затверджували б використання в Українській Народній Республіці «жовто-синій» порядок стрічок. На кольорових поштівках того часу зображували обидва варіанти.
За часів СРСР використання чи зберігання синьо-жовтого прапора вважалося злочином і суворо каралося. Навіть КДБ за 1950-1980 роки регулярно повідомляли про вивішування стяга. Наприклад, в ніч проти 1 травня 1966 року двоє молодих людей над будівлею Київського національного економічного університету вивісили прапор України з підписом «Ще не вмерла Україна — ще її не вбито», а радянський скинули. Обох молодиків було засуджено.
Подібна ситуація повторилася через рік у Дніпрі. На центральному проспекті було вивішено синьо-жовтий прапор, а на дереві олівцем намальовано герб і надпис поруч: «Ще не вмерла Україна і воля і слава».
Ці всі події чітко свідчать про те, який важкий шлях пройшла Україна у своїй боротьбі за те, аби сміливо заявити про себе, про свою незалежність та величну історію. Сьогодні наш прапор — це символ пшениці у степах під блакитною аркою неба, який характеризує споконвічне прагнення нашого народу до миру, спокою, праці, краси та багатства рідної землі.
Підготувала Ольга Вікарчук для АрміяInform
