Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
Стаття без купюр
…Кайзер самопроголошеної Донецької народної республіки Деня Пушилін, прочитавши та законспектувавши до крапки з комою теоретичну статтю Володимира Путіна про спільний російський та український народи, сприйняв кожне написане в ній слово не лише буквально, а ще й на сліпу віру. І в кращих традиціях радянського «одобрямса» виступив з ініціативою: негайно повернути нинішню Україну до її меж від 30 грудня 1922 року, саме коли вона спільно з іншими радянськими республіками утворювала славнозвісний СРСР.
Після такого пасажу донецького прихвосня розлючений Володимир Путін дав, кажуть, розпорядження такого змісту:
— Для малоосвічених та буйних вискочнів, що завжди готові безтямно бігти «поперед батька», надрукувати текст моєї статті без політичних купюр і чітким роз’ясненням, що до 1925 року до складу тодішньої України входив не тільки увесь Донбас, а ще й землі Курської, Воронезької, Кубанської й Ростовської областей…
Тож хай пан Пушилін, перед тим як патякати своїм довгим язиком казна-що, ще раз уважно прочитає мою статтю і доповість, що все в ній йому зрозуміло і ніякої відсебятини, без нашої команди, звісно, він більше ніколи не дозволить… Позаяк зі своїм нетямовитим завзяттям він нам пів Росії ще роздерибанить…
І ось з окупованого проросійськими бойовиками Донецька невзабарі прилетіла до Кремля літнім щигликом «отвєточка»:
— Статтю Вашу, шановний Володимире Володимировичу, прочитав із лупою і по-новому все до останньої марашки законспектував, — писав кайзер-Деня. — От тільки жодної купюри, ні номіналом у тисячу рублів, ні більше, про які Ви прозоро натякали у своєму розпорядженні, так ніде і не зустрів… Ні після першої прочитаної сторінки статті, ні всередині тексту, ні в його кінці. Як кажуть на Західній Україні — ніц нема!
Невже, пересилаючи мені Вашу статтю заново, якась корупційна сволота спокусилася на ті купюри… Розберіться, будь ласка, Володимире Володимировичу, із цим болючим фінансовим питанням. Бо нам без ваших російських грошей тут, на українській землі, довго не протриматись. Завжди Ваш — Денис Пушилін, із незмінним денеерівським прівєтом!
Мільйон баксів за Сергія Кужугетовича…
…У Росії, подейкують обізнані люди, кудись безслідно зник Сергій Кужугетович Шойгу. Його вже два тижні безрезультатно розшукує поліція, розшукують, як писав колись відомий поет, пожежники, розшукують військові всіх родів військ збройних сил Росії.
Словом, розшукують усі, кому дорогий і любий цей чоловік із маршальськими зірками на погонах і командирським голосом у горлянці.
Кажуть, таємниче зникнення Сергія Кужугетовича пов’язано з тим, що він не з’явився у Службу безпеки України в місті Маріуполі, де йому мали вручити підозру за статтею 260, ч. 5 та 258-3, ч. 1 КК України, як особі, яку підозрюють у створенні на території України незаконних воєнізованих формувань, а також створенні терористичних організацій та сприянні їхній діяльності.
От, видно, і здали у маршала нерви, що подався він у біга.
А в Кремлі тим часом — двірцевий переполох! Де маршал, де бойова штатна одиниця, де незмінний друг і соратник самого…
Так, так, не переплутали, саме вірний «Санчо Панса» самого Володимира Путіна.
Та й сам, зрештою, Володимир Володимирович дарма не дрімає за робочим столом. За фактом пропажі друга оголосив всеросійську полундру:
— Доставте мені, — кричить у скайп, — Серьогу в будь-якому вигляді!!! Даю мільйон винагороди тому, хто його розшукає!!!
От і заворушилась Росія всіма щурячими силовими службами! Та ще й доморощеними любителями погратись у детективний жанр. Бо зайвий мільйон баксів ще нікому кишені не надривав.
Обнишпорили штатні пінкертони та їхні добровільні помічники всі кутки і закутки матінки-Росії, з екстрасенсами та шаманами поспілкуватись, а Серьога, мов крізь землю провалився.
Навіть дехто у Республіку Туву, звідки Шойгу родом, встиг з’їздити. А їм місцеві оленеводи прямим текстом:
— Наш маршал, то вам не простий олень… То – великий олень! Його місце не тут, на стійбищі, а в самому Кремлі зоресяйному… Там його шукайте!.. Серед інших сохатих і рогатих…
Коротше, поки Сергія Кужугетовича шукали, то стільки його двійників на російських просторах познаходили, що аж — жахіття! Навіть одну молодицю в Кремль на оглядини привели. А вона — геть тобі на лице викапана Шойгу, тільки в спідниці… Ну, звичай, офіцерська честь не дозволили далі проводити ідентифікацію з іменитою особою… А так — хоч зараз саджай цю особу жіночої статі у міністерське крісло і хай вона солдатиками, як мати рідна, керує…
…Щоправда, пошуки Сергія Кужугетовича так же раптово припинились, як і почались, бо хтось, як кажуть ті ж люди обізнані, верховному головнокомандувачу порадив:
— А навіщо нам маршала-оленевода далі шукати?.. Знайдемо, то собі на голову проблем не оберемось… Що з ним потім робити? Якщо не видамо українському правосуддю, то підемо співучасниками — як ті, котрі переховують та покривають злочинця… А воно вам треба, Володимире Володимировичу, із вашими роками на себе чужі гріхи ще чіпляти…
…От і сидить, кажуть, тепер у Міністерстві оборони Росії чи то генетично справний Шойгу, чи всього лише його двійник-підробка. Хоча на обороноздатність країни це аж ніяк не впливає. Чи не все одно, хто папірці та циркуляри усілякі підмахує. Головне, в еРеФії від малого до старого всі знають, у чиїх руках віжки і під яку гору чи з гори вже державний віз котиться…
Ведучий рубрики — Марко Джавелін, побратим бравого вояка Йозефа Швейка.
