Українські далекобійні удари спрямовані на об’єкти, які наповнюють бюджет держави-агресорки, постачають загарбницько-окупаційну російську армію пальним, підтримують ворожу логістику та, відповідно,…
Наскільки можливим наразі є отримання статусу основного союзника поза НАТО для України? Чи є цей статус рятівним колом для нашої обороноздатності? Які кроки слід здійснити уряду, військовому керівництву та громадянському суспільству для досягнення цієї мети? І чи варто Україні робити все можливе для її досягнення? Ці та інші питання обговорювали вчора під час онлайн-презентації аналітичного дослідження «Статус основного союзника США поза НАТО: мрія чи близька перспектива?».
Захід відбувся в межах проєкту Інституційного розвитку аналітичних центрів за підтримки Посольства Швеції в Україні, Ініціативи відкритого суспільства для Європи (OSIFE) та Міжнародного фонду «Відродження».
Автором вищезгаданої праці є експерт-дослідник Ради зовнішньої політики «Українська призма» Олександр Краєв. Серед іншого він розглянув кейси деяких країн, які вже мають цей статус, згадав про позицію РФ як спільного опонента та про основні виклики для отримання статусу.
Також у дослідженні Олександр Краєв вказує, що, виходячи з досвіду держав, які вже набули цього статусу, та базуючись на законодавчих і виконавчих актах американського законодавства, основний союзник США поза НАТО отримує наступне (але перелік може і розширюватися): залучення у спільні дослідницькі проєкти з Департаментом оборони США зі спільним розподіленням бюджетів; залучення до спільних контртерористичних заходів; пріоритетність у закупівлі й доставці військової техніки, озброєння, комплектовання та спорядження; розширені можливості використання американського фінансування для розвитку збройних сил (передбачає дозвіл на використання цих коштів для закупівлі летального озброєння); можливість залучення партнера до спільних проєктів у космічній галузі.
Під час експертної дискусії значну увагу спікери приділили саме питанню, чи варто взагалі Україні прагнути до набуття цього статусу та які ризики та переваги він несе. На думку директора Центру міжнародних досліджень Володимира Дубовика, це питання потребує ретельного вивчення та обговорення, зокрема, безпосередньо з американськими партнерами. Адже слід визначити, які конкретні переваги такого формату стосунків і чи дійсно можна у такий спосіб отримати більші обсяги допомоги, аніж ті, які отримуємо наразі. Водночас, як зазначила політичний аналітик, старший викладач Національного університету «Києво-Могилянська академія» Катерина Шинкарук, передусім варто з’ясувати, який зміст вкладає в цей статус нинішня американська адміністрація. Також, за її словами, переключення уваги та зусиль на здобуття статусу основного союзника США поза НАТО може бути кроком у бік від нинішньої стратегії набуття членства у Північноатлантичному альянсі.
Ознайомитися з дослідженням Олександра Краєва «Статус основного союзника США поза НАТО: мрія чи близька перспектива?» можна за посиланням http://prismua.org/ukraine_mnna/.
Підготував Владислав Дем’яненко
