Історії полонених детально фіксували самі російські історики. «У нас немає військовополонених, є зрадники!» — так колись нібито заявив кривавий Йосип Сталін. Жорстокість радянського…
Ростиславу Сеньківу — 54 роки. Він лікар вищої категорії, акушер-гінеколог. До 2019 року працював головлікарем районної лікарні в містечку Підбуж на Львівщині. У січні 2019-го Ростислав Ярославович прийняв важливе рішення в житті.
— Я дуже хотів бути корисним своїй країні та армії. Одного дня прийшов у військкомат і написав звернення з проханням призвати мене до Збройних Сил України. Трохи згодом мені знайшли посаду начальника медичної служби окремої танкової бригади. Я сів у поїзд і поїхав за сотні кілометрів у невідому мені військову частину, аби познайомитись із танкістами, побачити, як вони служать, і зрозуміти, чи впораюсь. Вирішив, що маю йти і служити. Перевірити себе, характер, свої вміння і навички. Ще кілька місяців знадобилося, аби переконати дружину в тому, що впораюся, — згадує Ростислав.
У липні 2019-го Ростислав Сеньків прийняв посаду. Згодом разом з бригадою вирушив у район проведення операції Об’єднаних сил.
— Танкові підрозділи перебувають у районах відведення важкої техніки і озброєння. На першому плані тут — контроль за станом здоров’я танкістів, — розповідає майор медслужби Ростислав Сеньків. — Бригада — це дуже великий колектив. За кількістю — більший, ніж населення рідного для мене Підбужа. Наше завдання — працювати так, аби всі танкісти мали хороші умови для збереження свого здоров’я. Для цього в нас є все необхідне. Медики бригади — досвідчені і співчутливі фахівці. Ми забезпечені всіма необхідними медикаментами та обладнанням.
Доводилося Ростиславу Ярославовичу надавати медичну допомогу і цивільним пацієнтам.
— Якось до медслужби зателефонував черговий частини. Сказав, що перед контрольно-пропускним пунктом бригади стоїть чоловік і просить про допомогу, — згадує співрозмовник. — Звісно, ми вийшли до цього літнього чоловіка. У нього було зламане плече. Диспетчер «швидкої» сказав йому, що авто з медиками до нього прибути не зможе. Ми надали йому всю необхідну медикаментозну допомогу, зафіксували плече і своєю машиною доправили в лікарню.
Нині Ростислав Іванович каже, що ні краплі не шкодує про своє рішення приєднатися до армійських лав.
— У 2019 році один військовий помітив мою невпевненість і сказав: «Ви дарма хвилюєтесь. Роки армійської служби ви згадуватимете як найцікавіші і найкращі в житті». Він був правий, — підсумовує Ростислав Сеньків.
