Спрощена процедура повернення із СЗЧ дає змогу військовим частинам легше вирішувати бюрократичні питання та сприяти поверненню військовослужбовців до лав Сил оборони. Про це в коментарі…
Загинув, коли під обстрілами забирав тіла побратимів.
Сергій Данюк із позивним «Замполіт», військовослужбовець 30-ї окремої механізованої бригади імені Костянтина Острозького, загинув у грудні 2025 року на Донеччині.
32-річний воїн був майором відділення безпілотних систем і загинув, коли під обстрілами російських військ евакуйовував із поля бою тіла побратимів.
Батько Валерій розповів Суспільному, що син продовжив родинну династію військових, яким вирішив стати ще в дитинстві. Службу розпочав у січні 2012 року у 93-му окремому Ясському лінійно-вузловому полку зв’язку. Україну захищав з 2014 року, пройшов бойовий шлях від радіотелефоніста до командира.
«На війні він з 2014 року. Коли розпочалася антитерористична операція, він активно доєднався. Виїжджав у гарячі точки дуже часто. Довго був на передовій, брав участь у бойових діях», — каже Валерій.
Він розповів, що у 2016 році, між бойовими виїздами, Сергій вступив до Одеської військової академії, яку закінчив у 2020 році, отримав звання лейтенанта і був призначений для подальшої служби у Звягелі на посаді командира розвідувального взводу. Його бригада перебувала на передовій у Донецькій області. Через рік отримав звання старший лейтенант, а ще за кілька місяців був призначений командиром розвідувальної роти, на цій посаді прослужив два роки.
За словами чоловіка, про бойові будні син майже нічого не розповідав, лише казав, що просто виконує свою роботу.
«Мій син про війну не дуже любив говорити. Втім, одного разу, коли був у відпустці, розказав, як вони з побратимами звільняли Харківську область. Тобі він був уже командиром роти. Розповідав, що вони йшли попереду наступу, і їм вдалося захопити російський танк Т-90. Цей танк виявився у справному стані, і вони його передали своєму механізованому батальйону», — ділиться Валерій.
Батько розповів, що Сергій загинув, потрапивши під обстріл FPV-дрона на полі бою. Це сталося поблизу села Привілля Бахмутського району Донецької області. Забрати тіло сина вдалося тільки через три тижні після загибелі.
Двоюрідна сестра Сергія Наталія розповіла, що той за останні 12 років російсько-української війни був у найгарячіших точках фронту, зокрема на Донецького напрямку.
«Наш Сергій постійно воював. То він у Краматорську, то під Донецьком, то в Слов’янську. Там, де найгарячіше. Він навіть свою дипломну роботу писав в окопі, коли навчався у військовій академії. Він був людиною, яку досі пам’ятають і поважають всі. До нього на могилу досі приїжджають його побратими, телефонують нам, рідним, переживають за нас», — зазначає жінка.
За словами нареченої Сергія Катерини, вони познайомилися у січні 2023 року й відтоді постійно були на зв’язку.
«Сергій був спортсменом. Він дуже любив спорт і займався ним завжди, захоплювався марафонським бігом, мав багато спортивних нагород. Займався легкою атлетикою, був учасником багатьох марафонів, напівмарафонів в Україні: в Одесі, Житомирі, Києві. На змагання ми з ним їздили разом», — каже Катерина.
Жінка розповіла, що вони із Сергієм мріяли створити сім’ю. Він хотів стати названим батьком для двох її синів.
«Кожну свою відпустку ми проводили разом, подорожували, їздили до його батька в гості, до його сестри. Старалися кожну вільну хвилину проводити разом. Після завершення війни ми планували з ним переїхати до Києва, жити разом. У нас були великі плани. Ми хотіли створити сім’ю», — зазначає Катерина.
Сергія поховали на його малій батьківщині — у селі Жубровичі Олевської громади.
30 березня 2026 року указом Президента України Сергія Данюка посмертно нагородили орденом Богдана Хмельницького ІІ ступеня та присвоїли звання підполковника.
Вічна слава і шана Герою!
Фото з архіву Наталії Глоби та Суспільне. Житомир
За матеріалами Суспільного
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
