Численні, але розрізнені селянські виступи та повстання другої половини 1920-х — початку 1930-х років були придушені державною владою з її апаратом насильства і не спромоглися…
Упродовж останнього тижня чимало українських істориків і громадсько-політичних діячів вирішили відгукнутися на статтю президента країни-агресора, опубліковану на його офіційному сайті не тільки російською, а й українською мовою. Коли я вперше дізнався про цю публікацію, одразу подумав: цікавий хід, але щось він мені нагадує…
Ознаки деградації
Коли з’явилася інформація, що цю статтю будуть в обов’язковому порядку вивчати російські військові, зрозумів, що це новітній «Короткий курс історії ВКП(б)». Свого часу, цей підручник, створений за безпосередньої участі Сталіна, був обов’язковим для вивчення в СРСР. З 1938-го до 1953 року видавався 301 раз у кількості майже 43 млн примірників 67 мовами…
Але яка відчутна деградація режиму за 70 років: замість підручника — тільки стаття, замість 67 — тільки дві мови! А те, про що написав нинішній «вождь народів», взагалі позбавлене будь-якого сенсу (якщо не зважати на прямі погрози Україні та її партнерам) і викликає купу запитань навіть у школярів (звісно, у школярів українських, які вже три десятиліття не зубрять цитати «вождів» напам’ять).
Ключова теза про «єдиний народ», точніше «триєдиний», що складається з росіян, українців і білорусів — це ніщо інше, як інтегральна частина імперської державно-правової доктрини, яку вигадав на початку XVIII століття українець Феофан Прокопович.
Його ключова теза про «єдиний народ», точніше «триєдиний», що складається з росіян, українців і білорусів — це ніщо інше, як інтегральна частина імперської державно-правової доктрини, яку вигадав на початку XVIII століття українець Феофан Прокопович. Саме він — палкий прихильник царя Петра І, був автором перетворення Московського царства на імперію європейського типу, яка у 1721 році отримала назву Російської. У тогочасній імперській доктрині «русский народ» включав жителів Малої Русі (термін «мала» у той час означав «історична», «початкова», тобто власне Русь), Білої Русі (так називали землі, відвойовані Московським царством у литвинів, тобто Великого Князівства Литовського) та Великоросії (тобто «зовнішньої», завойованої території). Згідно з тією ж офіційною доктриною, «малороси» як інтегральна складова триєдиного «русского» панівного в імперії народу були співтворцями російської імперії, її військових перемог та «літературної російської мови», яка виникла штучно, як есперанто — з уживаної головно духовенством церковно-слов’янської книжної лексики. Саме тому російська мова в кілька разів лексично бідніша за інші слов’янські мови і її так легко вивчити, зокрема, українцям.
Про роль сепаратистів
Але не варто забувати, що «Малоросією» на початку XVIII століття була лише лівобережна Гетьманщина, до складу якої входив Київ. Утворили її в 1658 році сепаратисти на чолі з Іваном Безпалим, які під керівництвом московських воєвод воювали проти гетьмана Війська Запорозького Івана Виговського. Не змінився де-факто статус Гетьманщини і в час створення Російської імперії. Це квазідержавне утворення очолював гетьман-сепаратист Іван Скоропадський, який воював проти Івана Мазепи і Пилипа Орлика, допоміг підпорядкувати Москві Київську митрополію та провів депортацію населення правобережних полків на лівий берег Дніпра.
Ще з XVII століття відомі намагання лівобережних гетьманів обґрунтувати свою легітимність і суб’єктність апелюванням до так і не знайденої в архівах військової угоди Богдана Хмельницького з Московією. Посилається на неї й очільник «всея Руси» сьогоднішній. Жонглюючи термінами «руський» (синонім «українського») — «російський» він намагається створити ілюзію існування «єдиного народу» та «однієї мови» за сотні років до того, як їх вигадали!
Жонглюючи термінами «руський» (синонім «українського») — «російський» він намагається створити ілюзію існування «єдиного народу» та «однієї мови» за сотні років до того, як їх вигадали!
А Андрусівське перемир’я 1667-го і «Вічний мир» 1686 року — це угоди Московії з ворогом української козацької держави про розділення її по Дніпру та ліквідацію як суб’єкта міжнародного права. Це те, що Росія і зараз хоче зробити з Україною, але, на щастя, не знаходить підтримки.
Намагання розповісти про «спільну історію» особливо кумедний має вигляд у згадці про Куликовську битву, коли хан Золотої Орди Тохтамиш і його васал московський князь Дмітрій воювали проти Мамая Кията і його союзника Великого князя Литовського Ягайла. Вийшовши на вимогу Тохтамиша з Москви, князь Дмітрій мав надати йому військову допомогу. Після переможної сутички з Мамаєм, Дмітрій вирішив, що цього досить і треба повертатися назад. Але його вщент розбив князь Ягайло, так що йому нічим стало платити хану данину. Тохтамиш, самостійно розправившись із Мамаєм, вирішив покарати васала за самоуправство: спалив Москву і наклав вдвічі більші податки. Дійсно, у цій історії відображено всю «складність та багатовимірність» Московії — північної околиці Золотої Орди. До речі, виплата Московією щорічної данини Орді, а потім її спадкоємцю — Кримському Ханству припинена аж у 1700 році.
«А понеже Государство Московское самовластное и свободное Государство есть, дача, которая по се время погодно давана была Крымским Ханам и Крымским Татарам, или прошлая или ныне, впредь да не будет должна от Его священнаго Царскаго Величества Московскаго даватись, ни от наследников его…»
Константинопольський мирний договір з Османською імперією, 1700 рік, ст. VIII.
Московія — справжня «окраїна»
Тому традиційно, щоб змінити акценти, у цій статті вкотре повторюється історичний міф про утворення назви «Україна» від російського слова «окраина». Насправді це Московія була «окраїною» як Русі, так і Орди. А назва «Україна» означає «країна». І вживалася вона в цьому значенні і в давньоруських літописах, і в перекладах Біблії, і в козацьких універсалах. Власне, закріпив назву Україна за державою Війська Запорозького ще Богдан Хмельницький і використовувалася вона на територіях від Москви незалежних аж до кінця XVIII століття.
Анексувавши територію Вольностей Війська Запорозького й Ханської України, Росія назвала їх Новоросією, а територію Малоросії і Білорусії збільшила під кінець XVIII століття за рахунок трьох поділів Речі Посполитої. Щоб змінити етнічний склад земель Північного Причорномор’я, імперська влада заселила на запорозькі землі сербів, а козаків частково виселила на Кубань.
Що таке «весна народів» російський керманич, звісно, не знає. Адже в Росії корінні народи досі позбавлені будь-яких прав. Тому українське національне відродження в Австро-Угорщині і подальше поширення ідеї про окремішність української нації на підросійську Україну він називає польськими і австрійськими «інтригами». Але «скромно» забуває про відомий циркуляр 1910 року прем’єр-міністра Російської імперії Петра Столипіна, який включив українців до числа «інородчеських елементів», скасувавши так офіційну доктрину про «триєдиний» народ. Саме цей документ найбільше посприяв українському національному відродженню в останні роки існування імперії.
Путін «скромно» забуває про відомий циркуляр 1910 року прем’єр-міністра Російської імперії Петра Столипіна, який включив українців до числа «інородчеських елементів», скасувавши так офіційну доктрину про «триєдиний» народ.
Без України імперії не буде
Подальші байки про Донецько-Криворізьку республіку (якою намагаються підкріпити легітимність сучасних сепаратистських утворень на сході України), про державу «під зовнішнім управлінням», створену в час визвольних змагань, про виняткову роль радянської влади у формуванні території сучасної України, про передачу УРСР Кримської області «з грубим порушенням діючих на той час правових норм» та про нератифікований Україною статут СНД (це натяк на нелегітимність проголошення державної незалежності) навіть немає сенсу коментувати. Цю ахінею ми чуємо регулярно з 2014 року.
«Без украинского угля, железа, руды, хлеба, соли, Черного моря Россия существовать не может, она задохнется»
Лев Троцький
Престарілий ватажок держави-агресора мріє відродити Російську імперію, зібрати докупи республіки, що відокремилися від Росії всупереч її волі. Саме тому він намагається повернути життя давно забутим і спростованим міфам. Публікує статтю, яка переповнена пересмикуваннями фактів, маніпуляціями й відвертою брехнею, вкотре сподіваючись підірвати українців зсередини. Його мета — залякати нас.
Але насправді це крок відчаю, у певному сенсі агонія. 16 липня в Україні набули чинності нові норми закону про державну мову. Напередодні, 14 липня, Конституційний суд визнав чинний мовний закон таким, що повністю відповідає Основному закону. Можливо, він хотів якось вплинути на ці рішення, опублікувавши статтю українською?
«Русский мир» рушиться на очах. І тепер не лише в Україні, а й у Молдові, Казахстані, Білорусі, Вірменії. А головна причина — опір українців, що триває вже сім років і виснажує імперію. Погрози з Кремля мають щораз слабший ефект.
Всі чудово розуміють і в Україні, і «за поребриком», що без України не буде ніякої імперії. А отже, визнання українського народу — народом окремим, а також і української мови — цілком самостійною іноземною мовою, а не «провінційним діалектом» російської, означатиме загибель імперської свідомості. Для людей, у яких імперська свідомість становить ядро особистості, це нестерпно. Звідси і дика українофобія імперців: від автора статті, опублікованої 12 липня, до «експертів» у студіях російського телевізора.
Колись українці долучалися до створення Російської імперії. Тепер вони просто зобов’язані допомогти її зруйнувати. Крок за кроком ми наближаємося до мети…
