Сьогодні в Україні — День відзначення військових журналістів — тих, хто, ризикуючи життям, виконує завдання з перших днів російсько-української війни,…
Сьогодні, 1 липня, рідні й колеги вітають командира бригади тактичної авіації полковника Євгена Булацика з другим днем народження. Офіцерові, зазвичай не схильному до сентиментів, сьогодні важко залишатись по-військовому стриманим…
Рівно 7 років тому під час виконання бойового вильоту для ведення розвідки в районі Слов’янська в Су-24МР влучила ракета з ворожого ПЗРК. Екіпаж літака-розвідника на підбитій машині з лише одним робочим двигуном пролетів понад триста кілометрів і сів на оперативному аеродромі, аби передати важливі розвіддані…
Зроблені знімки ворожої оборони допомогли українським захисникам зайти у Слов’янськ і Краматорськ. Ризикували недаремно! Вже за три дні всі українські ЗМІ радісно повідомлять: «Слов’янськ і Краматорськ звільнено!».
Командир пригадує, що політ 1 липня 2014-го починався досить звично та буденно. Проте одразу під час входження в район розвідки надія на спокійне завершення завдання була зруйнована.
— Ракета! — різко вигукнув штурман Олександр Трошин і машинально увімкнув відстріл теплових пасток. Він першим побачив маленьку білу цятку з димовим слідом, що тягнувся за нею.
— Ще одна! — противник явно чекав на український борт — вистрелив з ПЗРК з даху місцевої багатоповерхівки. Ракети розірвались, трохи не долетівши до цілі. Теплові головки «захопили» літак, але забракло дальності застосування.
Попри небезпеку екіпаж продовжив виконувати завдання. Льотчик вийшов на курс, почав фіксувати місця дислокації бойовиків.
— Ракети!.. Дві одразу!.. — доповів штурман.
Цього разу ракети були випущені з відстані кількох сотень метрів. Поки теплові пастки вилітали з літака, командир екіпажу продовжував виконувати розвідку.
— Від однієї ухилились, де ж друга? — вголос подумав Олександр.
Відповідь відчули відразу. Літак почало трусити, штурвал не слухався, замерехтіло табло відмов. Лівий двигун загорівся…
Євген Булацик узяв курс на зниження, він «заховав» літак, що палав, використовуючи рельєф місцевості, де спрацювала система пожежогасіння.
Ситуація ускладнилась тим, що через пошкодження літак почав втрачати пальне. До оперативного аеродрому — 330 кілометрів. Ризикувати чи ні? Таке питання перед льотчиками не стояло. Попереду — непрості пів години польоту. Через брак пального на посадку — лише одна єдина спроба…
Коли екіпаж вийшов на глісаду, двигун загорівся вдруге.
Ситуація без перебільшення критична — палаюча 25-тоннна машина й жодного права на помилку! Коли літак зупинився, біля нього відразу заметушились медики й пожежні автомобілі. Екіпаж доповів командуванню про успішне виконання повітряної розвідки.
За успішне виконання завдання в бойових умовах, проявлені витримку та героїзм екіпаж був нагороджений орденами Богдана Хмельницького 3-го ступеня. Та й літак не «здався» — вже менше ніж за три місяці його вдалось повернути до строю. Пройшло сім років, борт і досі в строю, щоправда, на зберіганні й готовий в разі потреби знову в політ. Готовий до бойових завдань і Євген Булацик, його беззаперечний авторитет надихає авіаторів на нові звершення!
