Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
З окупацією російсько-більшовицькою владою України відразу розпочалися репресії проти нашого народу. І стосувалися вони практично всіх прошарків населення. Вчені не стали виключенням. Щоб у цьому переконатись, достатньо відвідати виставку «Трагічні скрижалі української науки», що експонується у Музеї совєтської окупації, присвячену трагічним долям 76 знаних українських вчених.
Більш детально про цю трагічну сторінку в нашій історії кореспонденту АрміяInform розповів Василь Шендеровський – доктор фізико-математичних наук, автор, керівник і упорядник цього проєкту.
Жертвами ленінсько-сталінського режиму стали мільйони українців
– Що змусило Вас, Василю Андрійовичу, взятися за реалізацію цього проєкту?
– Досі побутує думка, що за часів радянської влади українська наука не просто розвивалася, а розквітала. Певною мірою це дійсно так. Але є й інший бік медалі: вірні сатрапи Кремля впродовж ХХ століття зробили чимало для знищення української інтелігенції, зокрема вчених, за їхнє ставлення до ідеї самобутності, культури, історичного минулого та за любов до рідної землі. Нищення інтелігенції відбувалося здебільшого під девізом боротьби з українським буржуазним націоналізмом. Втім, під подібними гаслами звели з цього світу сотні тисяч і пересічних українців.
На сьогодні відомо, що жертвами ленінсько-сталінського режиму стали мільйони українців. Насамперед з-поміж тих, хто за часів Української Народної Республіки протистояв більшовицькій орді, а після її поразки вирізнявся національною свідомістю і не піддавався зомбуванню радянською пропагандою. Тому ці люди змушені були емігрувати за кордон.
Жертвами режиму стали насамперед ті, хто за часів Української Народної Республіки протистояв більшовицькій орді, а після її поразки вирізнявся національною свідомістю і не піддавався зомбуванню радянською пропагандою.
– Серед вчених таких багато було?
– Достатньо. Наприклад, антрополог, зоолог і енциклопедист Іван Раковський змушений був виїхати до США, а біофізик Борис Раєвський теж помер на чужині – у ФРН. На німецькій землі скінчився земний шлях і Григорія Махіва – відомого на той час ґрунтознавця, який зробив глибокий аналіз українських ґрунтів, опублікував результати досліджень і отримав чимало схвальних відгуків відомих учених-колег.
Знаний соціолог і етнолог Ольгердт-Іполит Бочковський вважався одним із провідних європейських фахівців з теорії націй та національних відносин. Рятуючись від більшовицьких переслідувань, він виїхав до Праги, де очолив Український голодовий комітет. Звідтіля звернувся до голови французького сенату Едуарда Ерріо з листом, у якому розповів про масове вимирання українців від голоду. А в опублікованій за кордоном статті «Кара смерті» писав: «У цілому світі протягом минулого століття легально не було засуджено та покарано смертю стільки людей, скільки червона Москва знищила за неповних 10 років людей. Навожу новітню і не перебільшену статистику жертв більшовицького режиму: 31 єпископ, 1 560 священників, 34 585 вчителів, лікарів та суддів, 16367 студентів і професорів,79900 урядовців, 65 890 поміщиків та шляхти, 56 340 офіцерів,196 000 жовнірів та моряків, 268 000 робітників, 890000 селян, 268 тисяч робітників, кругло 1 600 000, себто на пів мільйона більше, ніж має населення, наприклад, Естонська держава».
Рідну землю змушені були у ті роки покинути чимало знаних учених
Певною мірою їм пощастило, оскільки вони не потрапили до рук чекістів. А ось багатьом їхнім колегам – ні. Зокрема Володимира Юринця – філософа, поета і літературного критика звинуватили у «філософському ревізіонізмі, гегельянстві та буржуазному націоналізмі». Після цього виключили зі складу Всеукраїнської академії наук, арештували і восени 1937-го розстріляли. Його останки покояться у Биківнянському лісі – серед останків більш ніж 100 тисяч жертв сталінського режиму.
Оториноларинголог, доктор медичних наук Олександр Пучківський був розстріляний у сумнозвісному 1937-му, історик, письменник Агатангел Кримський загинув у тюремній лікарні, юрист і філософ Петро Демчук знайшов свою смерть в карельському урочищі Сандармох.
Кирило Студинський був відомим літературознавцем, академіком АН Української РСР. Восени 1933-го його позбавили цього звання як «активного учасника контрреволюційної організації», звинувативши у «пропагуванні ідей українського фашизму». Влітку 1941-го розстріляли.
Були репресовані і ті вчені, які у 20-ті роки вірою і правдою служили більшовикам
Досить показовою є доля Матвія Яворського – історика-юриста. У травні 1920 року він служив у Українській Галицькій Армії. І разом з підрозділом перейшов на бік Червоної армії, з часом очоливши школу так званих червоних старшин. Згодом він брав активну участь у створенні Всеукраїнського інституту марксизму-ленінізму. Наприкінці 20-х років став доктором історичних наук. Та незабаром розпочалося цькування: Яворського звинуватили у «дрібнобуржуазних поглядах», вигнали з партії за «прихильність до темного минулого», а твори оголосили «яворщиною». Навесні 1931-го його арештували і відправили на Соловки, де він прозрів нарешті.
Ось цитата з його листа, що якимось дивом зберігся: «Я мав нещастя належати до найжалюгіднішої у світі партії й цим зробив злочин перед народом».
Улітку 1935 року він звернувся з листом до НКВС: «Я вважаю знущанням з людини, яку сталінське «правосуддя» спочатку кидає у в’язницю лише за те, що це українець, який не проміняв любов до своєї Батьківщини на російський патріотизм. Сотні тисяч пограбованих українських селян засівають Росію своїми кістками на каторжних роботах».
Іван Фещенко-Чопівський закінчив хімічний факультет Київського політехнічного університету. За часів УНР він був міністром промисловості й торгівлі. Перед Другою світовою війною опинився в Польщі. Після того, як країна опинилася під комуністичним режимом, він був заарештований чекістами СРСР і етапований до «країни рад». Його засудили до 15 років концтаборів. Помер 1952 року у таборі смертників «Абезь».
