Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
Традиції та ритуали є невід’ємною частиною суспільства. Вони передаються від покоління до покоління і є однією з ознак, окрім мови, національного вбрання чи кухні, які вирізняють народи один від одного. Також це стосується і мілітарної традиції, яка є частиною загальносуспільної культури.
У кожній армії світу є традиції та звичаї, які можуть змінюватись з плином часу або бути сталими століттями. Зокрема, ритуали вшанування героїв, віддання військових почестей під час поховання, вручення бойових прапорів чи нагород завжди відбуваються урочисто.
Та з давніх-давен одним із найурочистіших ритуалів є прийняття військової присяги. У кожній країні текст, порядок і традиції цього дійства різняться залежно від історико-культурних особливостей нації.
Серед багатьох армій особливої уваги заслуговують військові традиції в Армії оборони Ізраїлю або скорочено ЦАХАЛ. Армія народжена в полум’ї боротьби під час Війни за незалежність Ізраїлю (1947–1949). Давид Бен-Гуріон 26 травня 1948-го, який у той час очолював тимчасовий уряд, підписав «Указ про Армію оборони Ізраїлю». Це відбулось за два тижні після проголошення створення Держави Ізраїль. Основою ЦАХАЛу стала єврейська сіоністська військова підпільна організація «Хагана», заснована ще у 1920-му. Згодом до них приєднались представники воєнізованих підпільних єврейських організацій «Ецель» і «Лехі». Першим серйозним випробуванням для новоствореної армії стала вже згадана Війна за незалежність, яка завершилась перемогою молодої держави. Натепер за плечами ЦАХАЛу не одна виграна війна та десятки блискуче проведених військових операцій. Усі ці події та багато іншого відобразились в її традиціях.
Отже, як відбувається церемонія приведення до присяги новобранців у Армії оборони Ізраїлю.
Але перш ніж прийняти присягу, майбутні бійці мають скласти певні нормативи. Найважливішим солдати вважають «Маса кумта». Це перекладається як «похід за беретом». Коли солдати бойових частин проходять курс молодого бійця, їх чекає кілька фінальних випробувань.
Цей курс новачка називається «тіронут». Новобранці тут займаються індивідуальною підготовкою. Наступний етап – «Імун міткадем» – просунуті навчання, або «КМБ підрозділу». Тут солдата вчать діяти в системі «відділення-взвод-рота». І тільки після цього всі проходять виснажливий, часто багатоденний марш-кидок, в кінці якого бійцю вручають берет – у кожного роду військ свій. Червоний у десантників, чорний у танкістів, фіолетовий берет «Гіваті», тобто морського піхотинця або коричневий берет «Голані», елітного підрозділу піхоти тощо. До речі, щоб потрапити в бойові частини, потрібно пройти великий конкурс, охочих дуже багато, та й кондиції здоров’я мають бути високими.
«Маса кумта» у кожного роду військ свій. Так, у спецпідрозділів він триває майже тиждень. Дика спека і бездоріжжя 260 кілометрів. Водночас треба тягти на собі екіпіровку, а це понад тридцять кілограмів, спецобладнання, кулемети, запаси продовольства, води, боєприпасів, дорогою проводити навчальні бої, а у фіналі — штурм гори Хермон — найвищої точки країни. Тих, хто вибивається із сил, травмується, інші несуть на ношах. Пройти повинні всі. На своїх ногах або плечах друзів. У інших родів військ «Маса кумта» становить трохи менше — 30, 40 або 50 км.
Дуже важливо правильно розрахувати сили, підігнати спорядження, берегти ноги, голову від сонця — словом, цей марш-кидок є справжнім випробуванням на відповідність вимогам ЦАХАЛ.
Тільки після того, як «Маса кумта» пройдено, боєць отримує право носити берет кольору свого роду військ або бригади.
Як правило, після маршу бійцям дають невеликий відпочинок, вони мають час на приведення себе до ладу — душ, сон, перевдягання в парадний однострій, а далі — урочисте шикування.
Годі й казати, що ця подія одна з найважливіших для молодих солдатів ЦАХАЛу та їхніх родин. На церемонію обов’язково запрошують рідних і друзів. На врочистості можуть запросити високопосадовців Ізраїлю. Також бували випадки, коли на таких заходах були офіційні представники інших держав.
Відповідно до наказу генерального штабу (в ізраїльській армії накази замінюють статут) текст присяги встановлено у 1948 році. Варто зазначити, що в тексті немає жодного розділового знаку. Це зроблено навмисне, щоб підкреслити, що весь текст є єдиним цілим.
Умовно текст присяги можна розділити на три частини, вимовляючи які новобранець урочисто обіцяє наступне: бути відданим Державі Ізраїль, дотримуватись військової дисципліни та докласти всіх зусиль задля захисту свободи та незалежності Держави Ізраїль.
Під час церемонії диктор зачитує текст присяги:
«Я клянусь і зобов’язуюсь зберігати вірність Державі Ізраїль та її законам беззастережно дотримуватися армійської дисципліни підкорятися наказам і розпорядженням командирів докласти всіх зусиль і навіть пожертвувати своїм життям в ім’я батьківщини і свободи Ізраїлю».
Після цього новобранці вимовляють «Я клянусь». Ті солдати, які є представниками ортодоксальних течій юдаїзму замість слів «Я клянусь» вимовляють «Я заявляю», що пов’язано з їхніми релігійними переконаннями. Потім солдатам, що сповідують юдаїзм, вручають том Танаха. Християни отримують Євангеліє, а мусульмани, своєю чергою, отримують Коран. Солдатам-друзам вручають книгу з компіляцією відкритих законів їхньої релігії, оскільки вона закрита для іновірців.
Одна з особливостей та, що ритуал присяги не обов’язково може відбуватись на території військових баз, а й поблизу знакових для євреїв місць чи поруч святинь. Новобранці ЦАХАЛу клянуться й зобов’язуються зберігати вірність Державі Ізраїль поруч із символічними місцями, як-от:
Музей в’язнів підпілля (розташований на території фортеці) у стародавньому Акко. Фортецю за часів турецького панування (1516–1917) використовували як в’язницю і казарму. Проте у в’язниці не тільки відбували покарання, тут виконували смертні вироки. Під час дії британського мандата (1917–1948) у стінах в’язниці було багато євреїв, ув’язнених за участь у підпільних організаціях «Ецель», «Лехі» та «Хагана». Також тут перебували в ув’язненні деякі члени однієї з перших воєнізованих єврейських організацій «Ха-Шомер» (заснована у 1907 році), що утворилася з невеликих загонів самооборони.
Площа поруч із «Західним муром» у Єрусалимі, як називають частину стіни Другого Храму, зруйнованого римлянами у 70 році нової ери, є найсвятішим для юдеїв місцем. Багато століть стіна Храму є символом віри та надії багатьох поколінь євреїв, місцем їхнього паломництва й молитов.
Масада — стародавня фортеця неподалік Мертвого моря. Розташована на майже прямовисній скелі Юдейської пустелі, яка є символом національного героїзму.
Арсенальний пагорб у Єрусалимі (6 червня 1967 року) на якому відбувся запеклий бій між солдатами 66-го батальйону 55-ї парашутно-десантної бригади Ізраїлю і 2-го батальйону аль-Хусейні Арабського легіону Йорданії, що став частиною битви за Єрусалим в період Шестиденної війни (5–10 червня 1967 р.). У результаті ізраїльські десантники зайняли укріплену позицію йорданської армії, зазнавши під час атаки істотних втрат. Нині Арсенальний пагорб уособлює пам’ятник всім загиблим у Шестиденній війні ізраїльським солдатам.
Ігаль Ядін, який був начальником Генштабу ЦАХАЛу з 1949-го по 1952 рік казав, що кожен громадянин Ізраїлю — «військовослужбовець, що одинадцять місяців на рік перебуває у відпустці».
З тих часів і дотепер основою армії Держави Ізраїль є резервісти, які в мирний час постійно проходять навчальні збори, а в період бойових дій або кризових ситуацій стають у стрій регулярної армії.
Отже, виходить, що новобранці присягають на вірність державі в присутності рідних, друзів та представників влади, які є резервістами Ізраїльської армії. І це означає нерозривність поколінь, є символом їхньої спільної справи. Без сумніву, давні стіни знакових для нації місць демонструють непорушний зв’язок поколінь, додають особливої аури ритуалу.
