Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
Сім років тому українське небо над Луганськом спалахнуло загравою.
За лічені секунди перервалося життя 40 військовослужбовців і 9 членів екіпажу військово-транспортного літака.
Тієї ночі чоловіки, життя і робота яких були пов’язані з польотами, востаннє торкнувшись ногами землі, зайшли на борт. Вийти з нього не судилося вже нікому.
Злітаючи, пілоти розуміли, що рухаються у зону підвищеного ризику, а десантники осягали необхідність допомоги оточеним у Луганському аеропорту побратимам. Оборонці тривалий час вели виснажливі бої і гостро потребували підкріплення. Стояла стратегічна задача – не дозволити захопити летовище противникові й запобігти використанню ним авіації. Ілюзії щодо миролюбності «братнього народу» залишилися у минулому, воїни летіли в одну з найгарячіших точок тодішньої мапи АТО, де жорстокі обстріли стали буденністю.
Людина, яка відправляється на фронт, чітко усвідомлює власний вибір. В умовах щогодинної зміни обстановки захисники розуміли, що наша перемога залежить від синергії зусиль кожного. Недаремно десантники керуються правилом – «Ніхто, крім нас». Національно свідомий авангард українського духу – вони протиставили свою волю натискові окупанта. Кинули виклик підлому противникові й цим самим вже вступили в бій.
Виструнчившись, особовий склад бригади вшанував пам’ять спочилих побратимів, згадавши героїв поіменно.
Окрім десантників, покласти квіти до меморіалу прибули й співробітники ДСНС, Національної Гвардії та Національної поліції Дніпра.
− Серед вас є і ті, хто летів у попередньому рейсі, що встиг приземлитися на посадковій смузі, і в наступному, що розвернувся в повітрі,– звертаючись до присутніх, зауважила радниця голови ОДА Тетяна Губа. – Ті, хто організовував пошукову операцію та евакуацію тіл. А ми вже приймали і ховали загиблих тут, у Дніпрі. Ця трагедія назавжди залишиться чорною сторінкою новітньої історії України. Наразі війна триває, й ми мусимо гуртуватися і продовжувати вдосконалюватися у цій боротьбі.
Тріщання автоматних пострілів почесної варти сколихнуло гаряче повітря поміж казармами і понесло на небо сіруватий пороховий дим. Високо нагорі, у піднебесній блакиті залунав гуркіт літака. Та що це за борт, ніхто не зміг роздивитися –занадто сліпучими променями затулило огляд червневе сонце…
