Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 30 січня 2026…
Минуло півтора місяця від початку в Україні цьогорічної весняної призовної кампанії на строкову військову службу, попереду ще стільки ж.
Зранку на подвір’ї Хмельницького обласного збірного пункту близько трьох десятків юнаків. Умовний дрес-код незмінний, більшість у спортивних костюмах і кросівках. Четверо грають у м’яча, ще п’ятеро стоять навколо офіцера з Нацгвардії, про щось жваво розпитують-цікавляться. Решта – у смартфонах. Ще десятка зо два клопочуться у кабінетах лікарів медичної комісії, проходять профвідбір, спілкуються з психологами.
Зустрічаюсь із заступником військового комісара – начальником сектору комплектування Хмельницького обласного ТЦК та СП полковником Олегом Поповичем. Він каже, що прибули ще не всі, до обіду чекають ще з півтора десятка юнаків із віддалених районів області.
– Сьогодні формуємо команди і готуємо відправку хлопців до Національної гвардії України, − каже Олег Анатолійович. – Гвардійці вивчають кандидатів, відбирають відповідно до своїх вимог. Зокрема, шукають зі зростом не менше ніж 175 см, фізично розвинутих, без татуювань на відкритих ділянках шкіри… тощо.
− Загалом, станом на сьогодні, 14 травня, ми вже виконали план з відправки призовників у війська на 60% від запланованої кількості, − повідомив полковник Олег Попович.
…Майже 100% з тих, хто дійшов до призовного пункту, – свідомі у своєму виборі
На відміну від останніх кількох призовів, особливістю цієї кампанії є те, що цього разу призовників із обласних збірних пунктів відправляють одразу до військових частин. А вже там Командування в порядку потреби й черговості направляє хлопців до навчальних центрів.
Також полковник Олег Попович наголосив, що жоден строковик не буде проходити військову службу в районі проведення операції Об’єднаних сил, вони служитимуть виключно у пунктах постійної дислокації своєї військової частини.
– Відверто дивує недостатня поінформованість хлопців, що призиваються. Чимало з них запитують: «…А чому я не можу проходити строкову службу в районі ООС? …Як мені потрапити на війну?» Ми пояснюємо, що до сил і засобів у районі виконання бойових завдань у складі операції Об’єднаних сил можуть бути залучені лише ті військовослужбовці, які уклали контракт зі Збройними Силами України. Тобто ті, у кого служба у війську є основною професією. «І у вас буде така можливість, якщо під час строкової вирішите продовжити службу підписавши контракт!» − кажемо ми їм і пояснюємо механізм реалізації такого права, − наголосив офіцер.
Торік до поліції Хмельниччини передано 962 справи призовників, які підозрюються в ухилянні від військової строкової служби.
На запитання, чи великий відсоток нинішніх призовників ідуть на строкову службу свідомо, Олег Анатолійович каже, що майже 100% з них – свідомі у своєму виборі.
– Як вони дійшли до цього рішення: мріяли про службу, законослухняні громадяни України, брати чи друзі підказали, на роботу не беруть, чи випробують себе вжитті у такий спосіб – це вже питання інше, − переконаний офіцер.
«Служити все одно піду…»
Серед хлопців у дворі вирізнявся один, який постійно жонглював яскраво-помаранчевим м’ячем. То на вказівному пальці крутив, ніби глобус, то майстерно ногами набивав.
Я підійшов, ми познайомились, розговорились. Звати його Сергій, прізвище Ніколаєв. Хлопчина народився і виріс у Старокостянтинові, восени йому виповниться 20 років.
– Служити у війську – моє рішення. Мама й тато не надто раділи та підтримали. Та й сам я прийшов до цього не одразу. Після закінчення школи не довго думав, ким стати в майбутньому, яку професію здобувати. Люблю природничі науки: біологію, хімію, звірів та тварин люблю, тому й вирішив стати ветеринаром. Минули не повні два роки мого навчання в одному з вишів Житомира, і я зрозумів, що не моє це та забрав документи. Батьки наполягали, типу, якщо встряв, то тягни давай і довчися. Я вирішив інакше, адже не можна стати професіоналом в тому, чого ти не любиш. А ветеринарія – це точно не те, чому я готовий присвятити цілком і повністю своє життя. На моє рішення служити у війську переважно вплинула компанія моїх нових друзів, з якими я познайомився на гімнастичному майданчику минулого літа у своєму місті. Двоє сьогодні служать за контрактом, один − у полку ССО, інший − у бригаді транспортної авіації, третій – чимало прослужив у Національній гвардії. Хороші, спортивні, розумні, фізично розвинуті хлопці, я серед них наймолодший. Спробую потрапити у НГУ, може в прикордонники, а там уже проситимусь на службу із собаками – у кінологи. Та якщо не візьмуть, не ображусь і служити все одно піду, − впевнено, не сумніваючись, підсумував Сергій, не випускаючи з рук свого м’яча.
…Футболіст, дзюдоїст, повар!
Ще в коридорі медкомісії, біля кабінету хірурга, я примітив хлопчину з синцем під правим оком. Зустрівши його на вулиці, спитав, чи не боксер він випадково. «Ні, я футболіст, дзюдоїст і повар!»
Так само розговорились, виявився цікавим співрозмовником, досить розумним і розважливим у думках.
Владислав Григоренко 1998 року народження. Призивався Білогірським районним ТЦК та СП. У свої 22 роки уже встиг повчитися і покинути католицький ліцей у Польщі, пропрацювати там три роки від помічника кухаря до шефа кухні ресторану із заробітною платою в 1600-2000 доларів США на місяць, повернутися в Україну, побував пекарем та інженером-технологом на кондитерській фабриці в Івано-Франківську.
– Спеціальної освіти кухаря чи кулінара я не маю, та в тому бачу своє покликання, сенс усього мого життя. У мене трішки притуплене відчуття нюху, та через це маю сильніше та яскравіше, ніж у звичайних людей, відчуття смаку, − каже Владислав. – Я повернувся в Україну, аби здобути тут хорошу освіту в якомусь із ВНЗ харчової промисловості. Та я вже мав одну відстрочку від строкової служби, тому ухвалив рішення відслужити, а вже потім йти навчатися. Тим більше, що після 4 років життя у Польщі я ще більше полюбив Україну і своє майбутнє будуватиму саме тут. А захист Батьківщини вважаю своїм святим обов’язком.
Підсумовуючи, полковник Олег Попович також зазначив, що призовна кампанія іде чітко за планом, без будь-яких зривів, із максимальним дотриманням усіх протиепідемічних вимог, пов’язаних із поширенням коронавірусної хвороби COVID-19.
Фото автора
