Однак, сучасний воїн повинен не тільки знати способи точно «доставити» боєприпаси для ураження техніки чи живої сили противника, а й вміти захиститися від ворожих…
Полковник Наталія Мась із 2017 року очолює кафедру військової психології та педагогіки Військового інституту Київського національного університету (ВІКНУ) імені Шевченка. За плечима досвідченого викладача й науковиці понад 20 років військової служби в системі морально-психологічного забезпечення, військової психології й педагогіки.
Кореспондент АрміяInform поспілкувався із пані полковницею на тему здобутків сучасної української армійської психології та власних інноваційних методик щодо підготовки військових психологів вишу.
— Пані Наталіє, наскільки військові психологи на початку війни були готовими до розв’язання психологічних проблем наших воїнів?
— Переважно ми були готові вирішувати тільки так звані загальнопсихологічні проблеми. Але багато питань в умовах ведення бойових дій на практиці були для нас загадкою. Приміром, ми погано знали, як мотивувати солдата піти в бій, якщо через панічні страхи він відмовився від виконання завдання. Погано уявляли, як перешкоджати суїцидам у бойових підрозділах, шоковим станам особового складу після втрати побратимів. Або — як делікатно повідомити батькам про загибель їхнього єдиного сина.
Ми не вміли мотивувати солдата піти в бій, якщо через панічні страхи він відмовився від виконання завдання.
Тож ми зверталися по допомогу до багатьох інституцій. Добре, що в той час ми вже мали чималу міжнародну підтримку: по лінії ОБСЄ, від американців, балтів. Хорватські колеги взагалі запросили нас до себе, й ми вивчали їхній досвід роботи з учасниками бойових дій. Це була дуже потужна допомога, ми ознайомилися з неоціненним досвідом. Нас навчили практикам роботи з військовослужбовцями, які перебувають у різних критичних психологічних станах. Багато чого ми взяли в подальшому у свою роботу.
— Як тестували набуті знання на практиці?
— Приміром, 2016-го у складі високомобільної групи нас вчергове направили в район АТО. Працювали там із двома бригадами, зокрема із підрозділами на передовій. Спочатку до нас ставилися з пересторогою. Багато хто думав: якщо спілкуюся з психологом — значить, я «ненормальний». Але у нас в арсеналі вже був набір технік, які допомагали налагоджувати контакти.
Минало зовсім небагато часу, й солдати вже починали охоче приходити до нас самі — без викликів чи призначень. До речі, змінювалося й ставлення до нас командирів — коли вони бачили, що ми не просто базікаємо, а надаємо хлопцям реальну допомогу. Вони почали й самі зверталися до психологів із нагальними проблемами морально-психологічного стану своїх підлеглих.
— Як вам запропонували посаду начальника кафедри?
— Це був 2017 рік. Тоді вже всім моїм колегам було зрозуміло, що навчальні програми для психологів потрібно переробляти кардинально. Зважаючи на досвід, це доручили мені й моїй колезі підполковнику Наталії Сторожук. Ми з нею багато разів у парі відпрацьовували різні завдання в районі бойових дій. Окрім того, ми кілька років проводили експерименти на базі Військового інституту, надаючи дієві пропозиції щодо зміни навчання психологів. Ми з Наталією Андріївною навіть сформували систему власних сучасних навчальних методик і програм.
— На ваш погляд, які найважливіші позитивні зміни відбулися на кафедрі останніми роками?
— Дуже корисним став досвід офіцерів кафедри, які чи не всі працювали в районі бойових дій, де зібрали унікальну базу психологічних ситуацій, над якими довелося гарно подумати. Більшість напрацювань уже втілені як практичні кейси в начальний процес. Тобто ми не просто теорію вивчаємо: курсантам пропонуємо конкретний життєвий випадок, і вони повинні розв’язати цю проблему прямо в аудиторії. Подібні кейси в нас розроблені і для бакалаврського рівня, і для магістерського.
Наші вихованці здатні надавати реальну психологічну допомогу одразу після випуску.
Наші розробки розглядає Вчена рада, затверджує, а потім Головне управління МПЗ розсилає їх до військ: щоби фахівці й командири розуміли алгоритми власних дій у важких психологічних ситуаціях. Узагалі, завдяки таким підходам рівень підготовки наших випускників неймовірно виріс. Вони здатні надавати реальну психологічну допомогу одразу після випуску. Крім того, і на офіцерських посадах вони не займаються виключно самоосвітою — військові психологи підтримують тісні зв’язки, навчаються на курсах підвищення кваліфікації, обмінюються досвідом.
— На початку війни ви переймали закордонний досвід, а тепер уже, мабуть, ідуть учитися й до наших військових психологів?
— Так, дійсно. Ми — один із перших військових вишів, представники якого допущені до міжнародної програми обміну студентами Європейського Союзу «Еразмус». Деякі наші навчальні програми, які цілком відповідають стандартам НАТО, «взяли на озброєння» вже кілька країн. Ці програми, здебільшого, стосуються інноваційної універсальності у підготовці наших випускників.
Наприклад, в арсеналі наших вихованців є так звані метафоричні карти. Під час роботи з ними людина, не розкриваючи свою реальну історію, може поділитися переживаннями, відчуттям станів — говорячи начебто про намальовану картинку. Також ми ввели в навчальний процес інші визнані у світі методики: маскотерапія, казкотерапія… Це коли людина складає казку, підсвідомо розповідаючи про свої переживання, про свій біль. Ще одна інновація — методики застосування поліграфів, або ж «детекторів брехні». Як наслідок, 70% поліграфологів науково-методичного центру кадрової політики ЗСУ — наші випускники.
— Реформа нашого війська триває безперервно. Що це означає для військових психологів?
— Сьогодні ще не ухвалено остаточне рішення щодо нашої майбутньої загальної структури. Якщо впровадять «західну» модель, то вже не буде психологів у батальйонах. Однак будуть створені мобільні групи реагування на бойовий стрес.
– Дякую за бесіду!
