Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
Іван Мазепа — суперечлива постать в українській історії
Народився майбутній гетьман 20 березня 1639-го на Київщині. Належав до родини відомої правобережної української шляхти. Початкову освіту здобув у школі Київського братства, згодом закінчивши Києво-Могилянський колегіум і Єзуїтську колегію у Варшаві. Три роки навчався в Німеччині, Італії, Франції й Голландії, здобувши чудову європейську освіту, досвід політичного й культурного життя. Знав кілька мов. Формування національно-політичних переконань І. Мазепи відбулося під час служби при гетьманах П. Дорошенкові й І. Самойловичеві, які мали програми відродження самостійної і соборної української держави.
Державно-політична діяльність Івана Мазепи
Завдяки дипломатичному хисту Мазепа зумів налагодити стосунки з царем Петром І, що врятувало Україну від можливих руйнацій. Попри заборону міжнародних дипломатичних зносин, зафіксовану в «Коломацьких статтях» — угоді між Україною й Московською державою, підписаною під час обрання Мазепи гетьманом, він мав численні зв’язки з монархічними дворами Європи. Задля оборони південних кордонів збудував фортеці на півдні України, зокрема, Новобогородицьку й Ново-Сергіївську на р. Самара.
Прагнучи знайти опору в козацькій старшині Лівобережжя, Мазепа дбав про забезпечення її представників маєтностями, про що свідчать гетьманські універсали. Водночас захищав інтереси простих козаків і посполитих, що зафіксовано універсалами 1691, 1692, 1693, 1701 років та інших, в яких врегульовано питання оподаткування і відробіток («панщина»). Вихований на принципах меркантилізму, Мазепа сприяв розвиткові економіки держави, насамперед промисловому виробництву та торгівлі.
Підтримка освіти та культури
Усвідомлюючи значення освіти в розбудові держави, Мазепа постійно опікував навчальні заклади. Зокрема його коштом будували корпуси Києво-Могилянської академії й Чернігівського колегіуму, які пізніше збагатилися сучасними на той час бiблiотеками й рiдкісними рукописами. Для розвитку культури того часу велике значення мали заходи гетьмана з видання творiв української лiтератури, зокрема творiв Афанаciя Заруднього, Дмитра Туптала, Григорiя Двоєслова і багатьох iнших.
Опосередковано діяльність Мазепи вiдбилася i на розвитку архітектури та образотворчого мистецтва, що дало пiдставу вченим-мистецтвознавцям говорити про виникнення в Українi наприкінці XVII початку XVIII ст. унiкального стилю — «мазепинського бароко». Крім того, цілеспрямована політика гетьмана призвела до загального відродження, що позначилося не лише на розвитковi галузей мистецтва, а й у сферi фiлософiї, теологiї, суспільних і природничих наук.
Меценатська діяльність Івана Мазепи
Коштом Мазепи збудовано, реставровано й оздоблено велику кiлькicть церковних споруд. Найвiдомiші з них — будiвлi в таких монастирях, як Києво-Печерська Лавра, Пустинно-Миколаєвський, Братський Богоявленський, Кирилiвський, Золотоверхо-Михайлiвський, Чернiгiвський Троїцько-Iллiнський, Лубенський Мгарський, Густинський, Батуринський Крупницький, Глухiвський, Петропавлiвський, Домницький, Макошинський, Бахмацький, Каменський, Любецький, кафедральнi собори в Києвi — Святої Софiї, Переяславi й Чернiговi, церкви в Батуринi, Дiгтярiвцi. Крiм будiвництва нових чи перебудови старовинних храмiв княжої доби, гетьман робив церквам коштовні подарунки. Серед них iкони, хрести, чашi, митри, ризи, дзвони, срiбнi домовини для святих мощей, богослужбовi книги, виготовлені з коштовних матеріалів, оправленi й оздобленi золотом, срiблом, коштовним камiнням, парчею, оксамитом та шовком.
Гетьман опiкувався станом православної церкви за межами України. Серед дарункiв, зроблених ним iноземним православним патрiархатам, найвідоміший — срiбна плащаниця, що зберiгається у вiвтарi грецького православного собору Воскресіння при Гробi Господньому в Єрусалимi i використовується в особливо врочистих випадках. Iнший вiдомий дарунок — Євангелiє 1708-го, переписане й оздоблене гравюрами для богослужбового вжитку православних ciрiйцiв м. Алепо. Крiм цих дарiв, гетьман видiляв певнi кошти на милостинi й допомогу православним християнам за кордоном.
«Прагну волі для України…»
Прагнення Івана Мазепи розширити автономію Гетьманщини йшли всупереч політиці російського царя Петра І. Під час Північної війни уклав угоду зі шведським королем Карлом ХІІ, за якою Швеція мала забезпечити звільнення України з-під влади Москви за допомогу українців у війні проти московитів. Відтоді всіх українців, які брали участь у національно-визвольному русі, росіяни зневажливо називали «мазепинцями».
Після поразки в Полтавській битві (17 червня 1709-го) відступив у Бендери (Молдова), де і помер у ніч на 22 вересня 1709-го. За розпорядженням Петра І Російська православна церква оголосила анафему Іванові Мазепі. У вересні 2018-го Вселенський патріархат повідомив, що ніколи не визнавав неканонічної анафеми, накладеної суто з політичних мотивів.
