У 2002-му — в Берліні. У 2003-му — в Барселоні. У 2004-му — в Афінах. У 2008-му — в Пекіні. У 2012-му — в Лондоні. Його суперники — найсильніші плавці планети. Його арена — олімпійські басейни й відкриті…
Ірпінь… Маленьке, затишне місто за 20 кілометрів від Києва. І за 700 кілометрів від лінії фронту на Донбасі. Проте війна не обійшла і його, яке позиціонується як місто парків та здоров’я. Саме тут успішно діє колишній військовий госпіталь, а нині — Військово-медичний клінічний лікувально-реабілітаційний центр.
Бійців після ампутацій доводиться вчити ходити, мов малих дітей
Зовні Центр нагадує не стільки медичний заклад, скільки зону відпочинку: розкішна природа, ліс, озеро. Тут би гуляти, насолоджуючись тишею, спокоєм, і не думати про біль, кров, ампутовані кінцівки.
— А наші пацієнти тут і гуляють, — розповідає медична сестра з лікувальної фізкультури Марина Михайловська. — Природа дає ресурс для відновлення психологічного стану, фізичних можливостей. Крім того, тут є три маршрути для реабілітації: на 800, 1300 і 2600 метрів. Так би мовити, поєднуємо приємне з корисним. Залежно від стану хворого, лікар призначає один із цих маршрутів, і коли організм зміцнюється, дистанцію збільшують.
Пані Марина про свою роботу розповідає досить скромно, хоча медик вона досвідчений, у Центрі працює з грудня 2016-го, з дня відкриття її відділення. Стажувалася у Харківському інституті протезування. І нині може назвати прізвища хлопців, яких буквально ставила на ноги. А це, ой як важко! Бійців після ампутацій доводиться заново вчити ходити, мов малих дітей.
Із роками прийшов досвід, якого на початку війни не було. Допомагають і західні партнери, зокрема з країн НАТО, які діляться напрацюваннями й методиками, охоче приїздять у Центр із консультаціями. Головне завдання відділення, в якому працює Марина ― зміцнення м’язів кукси й збережених кінцівок, покращення рівноваги, балансу, щоб хлопці могли пересуватися на протезах. У процесі навчання ходьби на протезі використовують цілий арсенал засобів: спочатку бруси, потім милиці, ходунки. Коли пацієнт почувається впевненіше, відбувається перехід на складніші, активніші вправи на біговій доріжці, сходами, а потім пересічною місцевістю. Своєрідна школа ходіння!
Які ж результати роботи цієї «школи»? Ось кілька прикладів. Ветеран АТО, який втратив дві ноги на рівні стегна, після реабілітації підкорив на протезах Говерлу. Інший, з трьома ампутованими кінцівками, нині катається на адаптованих лижах, одружився, всиновив двох дітей. І, нарешті, весь світ обійшла світлина ветерана 72-ї бригади Ольги Бенди в українській вишиванці й на протезі, котра внаслідок поранення на фронті втратила ногу, але не втратила жаги життя і впевненості у своїх силах.
Комфортні умови й сучасне обладнання ― усе найкраще для пацієнтів
Відділення реабілітації пацієнтів з ампутованими кінцівками унікальне. Такого немає в жодному медзакладі Міноборони. Загалом же, як розповів начальник Військово-медичного клінічного лікувально-реабілітаційного центру полковник медичної служби Андрій Кіх, хоча специфікою Центру є допомога постраждалим після поранень кінцівок, тут триває реабілітація і після інсульту, черепно-мозкових травм легкого й середнього ступенів, інтервенцій на серці.
Центр має 10 стаціонарних відділень, зокрема хірургічне, де проводять операції на черевній порожнині, органах малого тазу, деякі операції на судинах. Також є травматологічне відділення, де оперують пацієнтів із наслідками травм. Крім того, активно працюють терапевтичне і відділення неврології, кардіології, пульмонології, дерматології.
У планах — відкриття цього року нового відділення реабілітації пацієнтів із наслідками травм, поранень і захворювань центральної нервової системи. Таке відділення є тільки у Військово-медичному центрі Західного регіону у Львові. Покращується діагностична база, адже успішна діагностика — це половина шляху до одужання. Завдяки керівництву Міноборони та Генштабу, Центр отримав японський томограф, Трастовий фонд НАТО допоміг із сучасним реабілітаційним обладнанням. Крім того, в арсеналі військових лікарів є різноманітні реабілітаційні комплекси, баланс-тренажери, призначені для пацієнтів із черепно-мозковими травмами.
Не забуває керівництво Центру і про побутові умови для комфортного перебування на лікуванні постраждалих на фронті захисників. Планують придбання нових меблів, продовження ремонтних робіт, зокрема їдальні. До речі, про їдальню. 2021-го тут перейшли на систему харчування за каталогом. У результаті й вибір продуктів збільшився, й раціон покращився. Задоволені всі.
Звичайна робота ― повертати людей до життя
Заслужену славу Військово-медичний клінічний лікувально-реабілітаційний центр здобув не тільки серед військовиків. Чимало мешканців Ірпеня, Бучі, Гостомеля теж щиро завдячують його лікарям за порятоване здоров’я. Ще 1996-го внесено пропозиції про можливість надання медичних послуг цивільному населенню. Пропозиції схвалено, Мінохоронздоров’я провело відповідні акредитування та ліцензування. І робота в цьому напрямку розпочалася. Керівник Центру Андрій Кіх переконаний: це один із елементів конкуренції, який позитивно впливає на розвиток медзакладів. Коли є здорова конкуренція, є бажання організовувати надання послуг на більш високому рівні. Кошти, які отримує Центр, спрямовують на підтримання життєдіяльності закладу й покращення матеріальної бази. Тому всі цивільні, які мають таке бажання, можуть укласти договір, сплатити певну суму і отримати необхідне лікування. Ті ж, хто вже скористався послугами Центру, можуть підтвердити: військові лікарі — справжні професіонали.
— Маємо працювати на максимумі наших можливостей, — говорить Андрій Кіх. — Ми ж не за рейтинги боремося, а маємо відповідати за свою роботу. Звичайну роботу: повертати людей до життя!
Ігор Парубський для АрміяInform
