Наш спеціальний кореспондент АрміяInform Сергій Жмурко, який наразі виконує обов’язки начальника мобільної пресгрупи ОТУ «Північ», поділився враженнями та розповів, що його спонукало пройти перший етап вакцинування від COVID-19.
З 27 лютого у військовому госпіталі міста Сєвєродонецьк розпочався процес щеплення військовослужбовців вакциною від COVID-19 Covishield, виробленої в Індії за ліцензією торговельної марки AstraZeneca. Першими цю процедуру пройшли військові медики шпиталю та військовослужбовці окремої медичної роти. Щодня у медзаклад у добровільному порядку доставляють військових частин підпорядкування ОТУ «Північ», які розташовані неподалік міста. Для вакцинації на передовій створені три мобільні медичні групи.
Готуючи матеріали, мобільна пресгрупа щоденно відвідує частини й підрозділи, зокрема ті, що виконують бойові завдання на передових позиціях. І я досить часто спілкуюсь з тими, хто добровільно вже отримав щеплення. Всі військові налаштовані оптимістично, у декого з них спостерігалось незначне підвищення температури. Вони розуміють: щеплення – необхідний крок, щоб вберегти здоров’я – своє, рідних і близьких.
Я на початку кампанії вакцинації був налаштований не брати у ній участі. Був у роздумах – робити щеплення чи ні? Але на мене вплинуло, мабуть, спілкування з тими, хто його вже отримав, і військовими медиками. За специфікою своєї професійної діяльності щоденно спілкуюсь з великою кількістю людей – військових і цивільних. Можливо, дехто з них на момент нашої зустрічі був уже хворим чи носієм хвороби, не усвідомлюючи, чи просто не знаючи або списуючи своє легке недомагання і дискомфорт на елементарну застуду чи ГРЗ.
Саме тому роздуми про це за кілька днів змусили змінити ставлення й долучитись до вакцинації. А ще у соцмережах прочитав допис давнього доброго знайомого, відомого журналіста, фронтового кореспондента Андрія Цаплієнка – молодого, здорового і тренованого чоловіка, про важкий перебіг хвороби і його стан після подолання критичної межі боротьби з нею. Слова Андрія – наче по мені проїхав танк. І особливо вразили його фото. Я дозрів!
І ось прибув у військовий госпіталь Сєвєродонецька. На вході фельдшер заміряв у мене температуру тіла. 36.6 – повний порядок!
Далі в окремому кабінеті заповнив спеціальну довідку «Інформаційну згоду на проведення щеплення», де вказав дані про відсутність хронічних захворювань та протипоказань. Там же лікар виміряла артеріальний тиск і пульс. Показання в нормі – 130/80/75.
Далі направляюсь у кабінет для щеплень. Медперсонал записав мої персональні дані, я їх перевірив і поставив підпис. Крім того, лікар поінформувала про наступну дату вакцинації – через 28 днів і ще раз проінструктувала, як себе поводити у разі погіршення самопочуття.
І ось найголовніше – процес вакцинації. Я напружився – з дитинства чомусь люди в білих халатах зі шприцом викликають певне занепокоєння. Але що робити – погодився, мушу тримати марку. Легким і ледь чутним рухом медсестра ввела вакцину, і я вийшов у коридор. За пів години залишив стіни військового госпіталю з полегшеним відчуттям і надією. Для мене це – певна перемога над своїми сумнівами і фобіями. Певен: сотні чоловіків саме так і думають, як і я до дня вакцинації.
Сподіваюсь, мої побоювання щодо негативних наслідків від щеплення виявляться марними.
