Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
Андрій на позивний «Романич», уродженець індустріального Дніпродзержинська (нині Кам’янське), все життя пропрацював на металургійному комбінаті. Та за час війни із різника сталі чоловік «перекваліфікувався» на професійного воїна із шістьма ротаціями.
Коли йшов служити за мобілізацією у Луганський прикордонний загін, і не думав, що військо настільки затягне… Здавалося б — родина, дві дорослі доньки, стабільна робота, друзі…
Та після демобілізації до металургії вже не повернувся, пішов служити добровольцем у батальйон «Айдар». Далі підписав контракт із 93-ю бригадою, потім ще один… Згодом перевівся до 54-ї бригади. Нині ж стоїть на передових позиціях у складі легендарної 72-ї. Змінив п’ять підрозділів не тому що надто перебірливий чи конфліктний, а тому що завжди хотів бути на передовій. Тил — не для нього!
— Насправді мені завжди щастило як із колективами в цілому, так і з командирами, щиро полюбив кожен із підрозділів, де довелось служити. Та, зізнаюсь чесно, до «Айдару» все ж ставлюсь із особливою теплотою. Там був відносно невеличкий колектив, де всі один одного знали, та настільки згуртовані, злагоджені, що й описати важко.
На передових позиціях Андрій прослужив понад чотири роки. За цей час було різне — і вогневі точки противника доводилось подавляти, і спалювати ворожу техніку, і під ворожі «Гради» потрапляти.
— Якось із терикона під Докучаєвськом, куди нам вдалось затягнути «Рапіру», спалили дві бехи бойовиків. Видимість була чудовою, висота дозволяла, тож ми спрацювали чітко… Та одне діло знищувати мішені, а інше — коли мішені починають стріляти в тебе… Добре, що ворожі навідники виявлялись не надто вправними. Пам’ятаю, як під Світлодарською дугою у 2017-му ворожі «Гради», що адресувались нам, лягли на свинарник. Тварин було, звісно, шкода, та ми усі залишились цілими.
Та й нині на позиції, де служить Андрій, далеко не завжди спокійно. Чоловік ділиться, що практично щоденно ворог «дратує» поодинокими провокаціями…
— Як би банально не звучало, та служити планую до перемоги. Інакше, навіщо було починати?
