У 57-й окремій мотопіхотній бригаді імені кошового отамана Костя Гордієнка чекають на готових повернутися після СЗЧ і гарантують справедливе людяне відношення. Про це розповів…
Під час проходження строкової служби в підрозділі ДСНС Володимиру припала до душі саперна справа, і тоді він вирішив пов’язати життя з армією. Майбутній армійський фах опановував у Кам’янець-Подільському.
— Вчитись доводилось нелегко, наша професія вимагає знань фізики, хімії, математики, — пригадує Володимир.
Війну зустрів уже командиром інженерно-технічної роти в механізованій бригаді. Разом із підлеглими займався інженерною розвідкою, облаштуванням позицій, будівництвом інженерних загороджень та укріплень, маскуванням військової техніки, проробленням і утриманням шляхів. Облаштовувати повноцінні блокпости та позиції на той час було непросто, обстановка постійно змінювалася, наші підрозділи йшли уперед. Тільки-но починали облаштовувати позиції, як треба було братися до інших.
На той час у підрозділі працювали два екскаватори й інженерна машина розгородження (ІМР), що викопували тимчасові капоніри для техніки і укриття особовому складу. Кран укладав зверху на них плити, і все це засипали землею. На облаштування однієї позиції відводилося всього день-два, аби одразу братися до іншої, почасти під обстрілами. І якщо, скажімо, інженерній машині розгородження стрілецька зброя й міни малих калібрів не завдавали шкоди, то екскаваторам доводилося гірше. Один із них під час обстрілу згорів — міна прилетіла під передній міст машини й вибухнула. На щастя, водій встиг вистрибнути з кабіни й уцілів.
Під час боїв за Іловайськ Володимир вів колону з медиками, з вантажівками, які мали забрати поранених.
— Місцевість знав добре, бо часто їздив тими дорогами для виконання інженерних завдань, підвозив боєприпаси нашим механізованим підрозділам, — каже офіцер.
Він проводив колони до Старобешевого і в зворотному напрямку. Виводив на вертолітний майданчик, де поранених забирав гелікоптер.
У 2016-му бригада виконувала завдання під Мар’їнкою і Красногорівкою. На той час ворог встиг встановити перед собою мінні поля з протитанкових та протипіхотних мін. Просування вперед було складним, військові інженери і техніка інтенсивно працювали. ІМР, обладнаний мінними тралами, тралив шлях, який потім розчищали бульдозером. Тільки після цього туди могли заходити бойові машини піхоти.
— Насправді нічого надскладного в нашій роботі немає, якщо є знання і досвід. А найважче — ухвалювати рішення, від яких залежать життя та здоров’я особового складу, — ділиться офіцер. — З підлеглими — чи то екскаваторник, кранівник або сапер, які виконують будь-яке завдання на передньому краї, може статися, що завгодно. Навіть враховуючи, що я впевнений у своїх людях, їх навичках і вміннях, і в тому, що вони справжні професіонали.
Ще з часів навчання в інституті закарбувалось назавжди: найгірше в нашій професії — це втратити інстинкт самозбереження, перестати боятися…
Торік восени під час масштабних пожеж на Луганщині Володимиру і його підлеглим довелося ухвалювати блискавичні рішення й зупиняти вогняну стихію. Бо від того, як вони спрацюють, залежали людські життя й збереженість населених пунктів. Тому люди і техніка працювали кілька діб без перерви, нерідко дуже ризикуючи. Володимир, пригадуючи ті події, може годинами розповідати про види пожеж, особливості займання лісу, способи гасіння і про те, як вдалося приборкати вогонь.
Нині ж у нього інший клопіт — як з настанням весни утримати військові шляхи-дороги у здатності забезпечити рух техніки наших підрозділів. Облаштовані військовими інженерами дороги стають, як правило, і єдиними шляхами пересування для цивільного населення.
Володимир — енергійний і непосидючий. Здається, якийсь невидимий двигун спонукає його жити в постійному русі, діяти не зупиняючись, з азартом і радістю. Водночас вдумливо, фахового й практично.
В офіцера надійний тил — дружина Аліна, військовослужбовець цієї ж бригади, і син-школяр Владислав. Хлопець серйозно захоплюється інформатикою, комп’ютерними технологіями, отже, і професійну долю, швидше за все, пов’яже з ними.
Сам же Володимир на запитання, про що мріє, усміхаючись каже: «Он, на одну з машин треба новий каток, а в іншій кузов зладнати…». І додає: «А головна мрія, звичайно, — про мир. Після перемоги».
Фото Надії Замриги
Бійці ППО бригади «Хижак» при Департаменті патрульної поліції нищать розвідувальні та ударні дрони росіян.
13 заявок на повернення і 3 бійці, які вже поновилися на службі — такими є перші результати за програмою спрощеного повернення із СЗЧ у 43-й бригаді.
Там відбулося 18 атак, тоді як усього від початку доби агресор 82 рази атакував позиції Сил оборони.
У 57-й окремій мотопіхотній бригаді імені кошового отамана Костя Гордієнка чекають на готових повернутися після СЗЧ і гарантують справедливе людяне відношення. Про це розповів…