Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
Старший сержант Сергій Кузик на війну потрапив улітку 2014 року за мобілізацією. Після підготовки на полігоні його та ще групу військових направили до одного з батальйонів, що утримував бойові позиції неподалік Маріуполя.
— Ми прийшли на війну свідомо, вчились воювати й виживати в тій страшній м’ясорубці, — пригадує сержант.
Сергій Іванович мав шестирічний досвід військової служби, спочатку як строковика, згодом — контрактника у прикордонниках. А коли почали скорочувати й оптимізувати військо, він звільнився, працював на будівництві та за кордоном. Початок російської агресії застав сержанта у Польщі. Він звільнився з роботи, приїхав до сім’ї, а на другий день подався у військкомат.
Павлопіль, Гнутове, Чермалик та Новоселівка — важкі бої в тих краях назавжди закарбувались у пам’яті. Там він отримав і перший бойовий досвід, там втрачав побратимів.
Через півтора року звільнився й повернувся до родини. Дружина та троє синів скучили за ним. Але недовго Сергій Іванович відпочивав. Отримав пропозицію продовжити службу в Сторожинецькому військкоматі. Після переформування у районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки Сергій Іванович займався призовом на військову службу за контрактом. Маючи реальний бойовий досвід, намагався робити це якісно, розуміючи наскільки важливо направляти до війська якісні кадри.
Чергову групу новоспечених контрактників Сергій Іванович супроводжував до механізованої бригади сам. Волиняни якраз на полігоні готувались до чергової ротації. Він повернувся, переговорив з військовим комісаром, отримав «добро» і разом із земляками вирушив на Схід.
— Хотів особисто впевнитися, як земляки поведуться у бойовій обстановці, та й самому кортіло потрапити на війну, — ділиться старший сержант.
З травня по грудень 2019-го Сергій Іванович утримував бойові позиції неподалік Кримського.
Повернувшись зі Сходу, продовжував виконувати обов’язки у центрі комплектування. А щойно бригада почала підготовку до чергової ротації — попросився знову на передову. Знаючи професійні якості сержанта, його вміння керувати підлеглими й авторитет серед них — взяли залюбки.
— Нині обстановка кардинально відрізняється від тієї, коли я починав воювати на першому році війни, і навіть від торішньої. Мирних домовленостей ми дотримуємось, обстановка більш-менш спокійна, але той спокій нам не на користь, — сумно каже сержант.
Він з підрозділом знову в тому ж районі, командує опорником, навчає й надихає підлеглих власним ставленням до справи й не дає їм розслаблятись.
— Ми постійно маємо бути готовими до різкої зміни обстановки, до ворожих провокацій, а таке може трапитися в будь-який момент, — підсумовує досвідчений сержант.
