Нині Євген Миколайович воює на сході України. Нещодавно він завітав до АрміяInform і розповів про досвід історика, який став учасником вікопомних подій останнього…
«Ненавиджу! Не розумію, за що я воював, нас усі ненавидять. Скоро оголосять ворогами народу і почнуть розстрілювати!» — з несамовитими від люті очима кричить Дмитро. Доламує крісло…
— Нічого, я знайшла застосування зламаним меблям: віддаю їх зоозахисникам, вони роблять будки собакам у притулках, — розповідає пані Ніна, мати воїна, який повернувся з фронту.
— Коли після повернення з війни Дмитро починав ці «сцени», спочатку я плакала, вмовляла його заспокоїтись. Тепер сідаю навпроти сина і просто дивлюсь або йду з дому. Як полишу його самого, досить швидко приходить до тями. Телефонує: «Мамусю, а ти де?». Кажу: «Чого тобі, синку?». «Мам, а ти далеко? Приходь, ти мені потрібна». Після приступів агресії син поводить себе, як маленька дитина, йому потрібно, щоби я була поряд. Тоді ставлю умову: «Прибирай, щоб до мого приходу було чисто», — розповідає пані Ніна.
Її син Дмитро пішов воювати в один із добробатів у 2014 році. Ані слова не сказав про це ні матері, ні батьку, ні друзям. Шукали його з поліцією. Знайшовся через тиждень, подзвонив: «Мамо, не переживай. Це моя країна, вона у нас одна, її треба захищати. Я пішов».
Чотири тижні потому Дмитро повернувся. У «дивному» стані, нічого не пам’ятав. Увесь брудний, одяг розірваний, на руках якісь чорні сліди. Ніна з чоловіком подумали про наркотики, на щастя, не підтвердилось. Розмовляв він уривками фраз, погано концентрувався. Але за кілька днів йому стало краще. Минув ще деякий час, і Дмитро влаштувався на неповний робочий день працювати. Здавалося б, життя налагоджується.
Проте спокійне життя тривало недовго. У 2015 році Дмитро вийшов винести сміття, коли біля дверей будинку раптом на нього напали, вдарили по голові. У хлопця віднімає ліву сторону. Він лягає в госпіталь. Там мама Ніна з подивом дивиться на те, як до Дмитра підходять хлопці, тиснуть йому руки, обнімають: «Діма, ти живий?! Ми тебе вже поховали!».
Хлопці та волонтери розповіли мамі історію Дмитра. Виявилося, що його привезли до Дніпра разом з іншими пораненими з фронту. Серед травмованих був тяжко хворий воїн з пробитою черепною коробкою. Поки медики та волонтери займались ним, Дмитро, з ураженням від хвильового удару, мов у тумані, пішов додому.
Після основної травми на війні та «додаткової» у дворі будинку, у Дмитра почалась епілепсія. Спочатку вона була в легкій формі. Йому ставало зле: за секунду хлопець ставав мокрим від поту, непритомнів. Після цього в нього траплялись сплески агресії та злості.
Згодом його стан тільки погіршувався. Легкі напади епілепсії переросли у важкі. Дмитра трусило, він не реагував на світло. Після епізодів хвороби у нього починався страшенний біль. Цей стан полегшував лише опійний анальгетик. Крім цього, Дмитру щоденно потрібні були ліки не тільки від болю, але й від самої епілепсії. Раніше всі ліки видавали родині безоплатно. Тепер лише частина препаратів. На лікування сина йдуть майже всі гроші, які заробляє пані Ніна. Це, незважаючи на діагноз «психосоматичний розлад» та затверджений факт, що захворювання зазнав під час захисту територіальної цілісності України.
Групу інвалідності Дмитру надали тимчасово, попри те, що епілепсія — хвороба фактично невиліковна.
Тож із сином та з його недугою жінка залишилась фактично наодинці.
— Я бачу, що цей стан сильніший за Дмитра. Він відрізає його від нас — його близьких. Коли його розум у тумані — він іде бозна куди, не знає, де він живе. Діє імпульсивно, розповідає, що зможе сам «привести себе до ладу», — каже мати.
Зрештою, такі блукання завершуються нападом. Траплялося, падав просто посеред міста, і його грабували. Лише раз хтось зателефонував пані Ніні і розповів, що трапилося з її сином. Утім, потім інші люди все одно забрали телефон у Дмитра.
Коли мама Ніна забирає його додому, Дмитро трощить меблі, брудно лається.
— Одного разу навіть вдарив батька. Коли Дмитро повертається до більш-менш нормального стану, визнає, що лише я, мама, можу його «витягнути», — каже пані Ніна.
Дмитро сам каже, що із мамою йому неймовірно пощастило.
Проте йти на реабілітацію воїн категорично відмовляється. Покласти його на лікування силоміць, навіть у неадекватному стані, неможливо. Потрібна його згода.
— Коли він дебоширить, сусіди викликають поліцію. Патруль приїздить за 40 хвилин. Приступ агресії вже завершується, і поліція бачить більш-менш спокійного парубка й не може забрати його у психдиспансер. Кажуть: «Ми не можемо його забрати, він нормально розмовляє, не чинить опору, — розповідає пані Ніна.
Напади сильно виснажують Дмитра, та, попри те, спить він погано, йому сняться кошмари.
— Коли прокидається, каже, що ніколи більше не буде спати. Робить усе можливе, щоби не заснути, допоки втома не звалює з ніг, — розповідає мати.
Напади, ПТСР — все це дуже виснажує і Дмитра, і родину. Але вони не здаються. За прогнозами лікарів, з таким діагнозом Дмитро має бути лежачим, але ні. На подив інших, він самостійно ходить, спілкується. Про те, що це коштує для родини великих матеріальних і моральних зусиль, мало хто може подумати.
— Мені розповідають, що згідно з українським законодавством маємо отримати значну допомогу від держави. Утім, я вже продала дачу, квартиру, машину. Нині ми живемо в недобудованому будинку… роками оббиваю пороги лікарень та установ. У деяких місцях мені повністю відмовляють у допомозі, — бідкається пані Ніна.
Жінка знає історії воїнів, які, повернувшись з війни, не можуть впоратися ні з наслідками війни, ні з реаліями цивільного життя. Без підтримки рідних і держави хтось із них починає «топити» свій стан в алкоголі, хтось на певний час знаходить розраду в наркотичних засобах, інші бачать вихід лише в тому, щоб укоротити собі віку…
— Все це пояснюється тим, що вони відчувають себе непотрібними, покинутими. Від декого відмовляються найрідніші, бо не знають, куди звертатися та де шукати допомоги. Це велика проблема і велике горе, — завершує свою розповідь пані Ніна.
Ось така історія…
Як бачимо, мама воїна пані Ніна — приклад неймовірно сильної жінки, яка заради своєї дитини терпить великі випробування. Адже під час спалахів агресії стримувати сина їй неймовірно складно, та й небезпечно. Їй бракує підтримки. І нерідко — допомоги медиків. Але переконати сина піти самовільно до лікарні та пройти курс лікування й реабілітації жінці не вдається.
Що робити і куди звертатися в подібних випадках, і коли родина має право зобов’язати воїна пройти медикаментозне професійне лікування — роз’яснює Наталя Музика, очільниця ВГО «Об’єднання дружин і матерів бійців учасників АТО», яка допомагає родинам воїнів знайти вихід зі складних життєвих ситуацій, у яких вони опинилися через війну.
— Нині в Україні діє закон «Про психіатричну допомогу», стаття 14 якого чітко окреслює випадки, у яких можливо примусово госпіталізувати людину у профільний медзаклад: людина або вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність.
Довести на практиці, що умови для таких дій є — важко. Ситуація пані Ніни та її сина Дмитра більш ніж красномовна. Адже, якщо людина щойно кричала, погрожувала та трощила меблі, але цього не зафіксувала поліція, довести факт її «небезпечних намірів» складно. Але вихід є.
Найефективніший варіант — викликати психіатричну бригаду. Медики приїжджають разом із поліцією. Стає можливим констатувати та зафіксувати стан, у якому перебуває людина, що потребує допомоги. Тоді людину можуть забрати на медогляд комісії лікарів-психіатрів. У випадку, коли госпіталізація визнається недоцільною, і примусово госпіталізований не висловлює бажання залишитися в закладі з надання психіатричної допомоги, ця особа підлягає негайній виписці, згідно зі статтею 16 цього ж закону.
Якщо ж ви не встигли правильно зреагувати і постраждали внаслідок сімейного насильства під час нападу агресії, потрібно зафіксувати побої та написати заяву в поліцію.
Нагадаємо, в Україні діє національна «гаряча лінія» з протидії домашньому насильству, зокрема:
0 800 500 335 (зі стаціонарного) або 116 123 (з мобільного). Спеціалісти нададуть необхідні поради, які будуть дієвими саме у вашій ситуації.
Юридичну консультацію можна отримати у контакт-центрі системи безоплатної правової допомоги, звернувшись за номером телефону: 0 800 213 103.
Головне — не замовчувати проблему, не вдавати, що нічого не відбувається. Цим ви робите гірше не лише собі, а й людині, яка з тих чи інших причин опиняється в агресивному стані.
Здоров’я вам і вашим близьким!
Встановлено та повідомлено про підозру 540 представникам рф, з яких 24 у порядку очного провадження. Отримали вироки 102 особи.
На прикордонних територіях та у населених пунктах Сумської області було зафіксовано 167 вибухів.
Скеровано до суду обвинувальний акт стосовно підрядника за фактом заволодіння понад 350 тисяч гривень бюджетних коштів в умовах воєнного стану.
Перші поховання на Національному військовому меморіальному кладовищі можуть відбутися наприкінці літа – на початку осені цього року.
У своєму зверненні 28 березня Володимир Зеленський торкнувся ролі росії в дестабілізації ситуації по всьому світу.
Противник не полишає спроб атакувати наші позиції на Бахмутському напрямку в районі Часового Яру, однак суттєвих успіхів не має.
Захищаємо світ
Нині Євген Миколайович воює на сході України. Нещодавно він завітав до АрміяInform і розповів про досвід історика, який став учасником вікопомних подій останнього…