Проте реальність значно масштабніша. Сьогодні цей навчальний заклад є інтелектуальним центром оборони, що готує фахівців, без яких неможлива сучасна війна. Офіцери бойового…
16 лютого міжнародна організація «Женевський заклик» провела в Києві експрес-тренінг для журналістів задля поширення досвіду висвітлення в ЗМІ проблемних питань з міжнародного гуманітарного права. Представництва «Женевського заклику» працюють у майже 20 країнах світу, від 2018-го — в Україні, яка, на жаль, також страждає від наслідків збройного конфлікту.
Заняття з представниками столичних і регіональних ЗМІ провели досвідчені представники організації: інструктор з міжнародного гуманітарного права В’ячеслав Раєвський, інструктор і перекладач Тарас Левкович, координаторка та ведуча практичних занять Фірузе Мітчел (Велика Британія), голова Євразійського підрозділу організації Марі Легун (Франція). Насичені заняття включали тренінги та консультації з питань «законів війни», інформацію про історію їх виникнення, проблеми захисту цивільного населення тощо.
За словами представників організації, «Женевський заклик» не намагається зупинити війну, не дає військових порад чи допомогу в судовому переслідуванні. Завдання гуманітарної організації — пояснити логіку міжнародного гуманітарного права (МГП), розповісти про міжнародні правила ведення війни.
Міжнародне гуманітарне право — це галузь права, що регулює поведінку під час збройного конфлікту. «Не під час війни, — уточнює В’ячеслав Раєвський, — а саме під час збройного конфлікту».
Нині ці правила засновані на чотирьох Женевських конвенціях 1949 року, додаткових протоколах до них (1977 р.), а також звичаєвому й міжнародному праві людини. Поточні ситуації регламентують резолюції ООН.
В українському законодавстві діють затверджені законами статути ЗСУ. Наприклад, Дисциплінарний статут починається із визначення військової дисципліни, яка вимагає дотримання, зокрема, МГП, а Статут внутрішньої служби у своїй 15-й статті конкретизує це ще більше:
«Військовослужбовець зобов’язаний знати і неухильно додержуватися прийнятих Україною норм міжнародного гуманітарного права».
Але, окрім цих базових документів, положення МГП підтверджують і у відомчих нормативно-правових актах України. Зокрема, наказ Міністра оборони України № 164 від 23 березня 2017 року затверджує Інструкцію про порядок виконання норм міжнародного гуманітарного права у ЗС України. Про правила МГП в умовах бойових дій говорить Бойовий статут механізованих і танкових військ Сухопутних військ ЗСУ (2016.) у другій і третій своїх частинах.
Також серед відомчих актів є спільний наказ МОУ, МВС, МОЗ, СБУ від 10.04.2017 року — Інструкція з пошуку та транспортування тіл (останків) загиблих, померлих (зниклих безвісти) під час проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.
Наприкінці занять для журналістів пані Марі Легун особливо підкреслила важливість правильності термінології і певний вплив на очікування людей: «Одне з наших основних завдань — роз’яснювати, що стосується міжнародного кримінального права, а що — внутрішнього. Якщо говоримо, що все — «воєнний злочин», то люди очікуватимуть міжнародного трибуналу. Насправді не кожне порушення — злочин, і не по кожному буде кримінальне розслідування, надто — міжнародне».
АрміяInform запитала у представниці «Женевського заклику», як вона бачить перехідне правосуддя в Україні після завершення збройного конфлікту і деокупації.
— Можу сказати, що є 400 різних способів, як перехідне правосуддя організовується в різних ситуаціях, і важливо не концентруватися лише на кримінальній стороні перехідного правосуддя. Воно важливе. Але так само важливі: демобілізація, реінтеграція, компенсації, загоювання фізичних і психологічних травм. Для досягнення такого результату потрібен весь цей «пакет заходів». Тобто перехідне правосуддя — це не лише про покарання. Покарання важливе, але воно не допоможе вилікувати травми. Покарання не гарантує, що злість і ненависть не передадуться наступним поколінням.
Крім того, пані Легун зауважила, що необов’язково сподіватися лише на міжнародні суди: «На мою думку, всередині країни є багато різних структур і законів, є багато можливостей організувати процес перехідного правосуддя», — зауважила Марі Легун.
На запитання про позитивні приклади порозуміння сторін конфлікту, представниця «Женевського заклику» відповіла:
— Напевно, немає повністю абсолютно успішного прикладу перехідного правосуддя. Але мені імпонує приклад Руанди: там коїлися жахливі речі, але тепер люди, які буквально вбивали одне одного за допомогою мачете, нині живуть як сусіди, користуються одним громадським транспортом… У Руанді є проблеми з демократією, але процес примирення був доволі успішним — він приніс суттєві результати для мирного життя в країні.
