Зрештою, поновитися на службу вдалося всього за чотири дні завдяки спрощеному алгоритму в Армія+. Про це військовослужбовець 23-го штурмового полку «Р.У.Г» 2 корпусу «Хартія»…
Відлуння вибухів відбилося від стін кар’єру й досить чутно вдарило по вухах. Хмари диму й куряви разом з грудками землі осідали на місцях підриву. У Кам’янець-Подільському Об’єднаному навчально-тренувальному центрі Сил підтримки ЗСУ тривали заняття з підготовки саперів — виконували вправу з вогневого способу підриву.
Інструктор підбив підсумок:
— Майже відмінно. Один заряд не спрацював. Чий?
З групи курсантів зробив крок молодий боєць:
— Мій. Не встиг запалити.
Інструктор хитнув головою:
— На вогневий рубіж.
Наступного разу все вийшло як слід.
Серед курсантів були бійці з різних бригад і навіть родів військ. Оскільки робота йшла з вибухівкою, всі були екіпіровані з дотриманням заходів безпеки — каски, бронежилети.
Вогнепровідний шнур дуже часто називають «бікфордовим», але це неправильно
…Разом з наступною групою курсантів рухаємося на вихідні позиції. Звертаю увагу, що в кожного — гострий ніж, спеціальний інструмент, зовні схожий на пасатижі, невеличкий шматок дошки, ізоляційна стрічка.
По черзі півметрові відрізки відділяють від бухти вогнепровідного шнура… До речі, дуже часто його називають «бікфордовим», але це неправильно. Річ у тім, що сам шнур для підриву вибухівки винайдений і запатентований ще у 1831 році Вільямом Бікфордом (William Bickford) — англійським промисловцем. Але винахід мав низку істотних недоліків, тому нині використовують його нащадка — вогнепровідний шнур марки ОШП. Це найпоширеніший вогнепровідний шнур у пластиковій оболонці. Колір його білий, а швидкість горіння 1 см/сек (+/– 5 %). Діаметр 5 мм.
…Коли всі курсанти отримали свій відрізок шнура, їм потрібно приєднати його до капсуля-детонатора. Один кінець шнура до упору всовують в отвір капсуля КД-8А та обжимають. Для цього й використовується той самий інструмент, зовні схожий на пасатижі. Його назва «обжим».
Кінець шнура, що підпалюватимуть, відрізається під гострим кутом — 30-45°. Це необхідно, щоб поверхня контакту горючої речовини всередині шнура зі спалахом сірника, що підпалює, була максимальною.
Наступний крок — підготовка тротилової шашки масою 200 г. Зовні вона схожа на шматок господарського мила, в торці якого зроблено невеликий отвір. Капсуль-детонатор встромляють в отвір і щільно примотують ізоляційною стрічкою.
Після першого в житті підриву сапери проходять ритуал посвячення — пробують тротил на смак
Далі — знову ж таки за командою інструктора — кожен курсант пропускає шнур між пальцями. Керівник занять, тимчасовий виконувач обов’язків начальника циклової комісії військово-інженерних дисциплін підполковник Олег В’юнов розповідає: «Робимо пальцями «хеві-метал-рок», пропускаючи шнур між вказівним, середнім і безіменним пальцями, фіксуємо шнур таким чином. Великим пальцем притискаємо сірник головкою до зрізу. Кожен курсант тримає коробок із сірниками у вільній руці, ще три сірники — міцно в зубах. І за командою — вогонь».
Чиркають сірники по коробках, спалахує коротке полум’я і з характерним шипінням, випускаючи сизий дим, запалюються шнури. Все — тепер є 50 секунд до вибуху й за цей час треба відійти на безпечну відстань.
Одна за одною «бахають» шашки — рвучкий вогонь, дим, грудки землі.
Після першого в житті підриву сапери проходять ритуал посвячення — пробують тротил на смак. Один з курсантів поділився враженнями: «Це мій перший досвід такого підриву. Трошки моторошно, звісно, коли розумієш, що під рукою смерть, але в секторі бувало й не таке».
Інструктор задоволений — усе проходить, як кажуть, штатно.
На інший ділянці навчалися підривати за допомогою електродетонаторів.
Керівник занять старший викладач циклової комісії військово-інженерних дисциплін майор Костянтин Чекуров уважно стежить, як виконують вправи.
Річ у тім, що електричний спосіб підривання (ЕСП. — Ред.) складніший, ніж вогневий. Застосовується для одночасного вибуху декількох зарядів або у точно визначений час. Принцип ЕСП полягає в тому, що електроенергія, вироблена джерелом струму, проводами надходить до електродетонаторів, викликає їхнє спрацьовування, а через них — ініціювання основних зарядів.
Електричний спосіб має переваги в порівнянні з вогневим. За допомогою ЕСП можна виконати вибух зарядів з безпечної відстані, з укриття, за відсутності обстрілів — гарантує безвідмовність вибуху. Також за умов різних варіантів підготовки вибухової мережі ЕСП дозволяє підривати будь-яку кількість зарядів одночасно або у різний час у будь-якій бажаній послідовності одноразовим включенням струму. Тобто здійснювати вибух із заданим уповільненням. Звісно, є і складнощі. До недоліків електричного способу підривання слід віднести більший час підготовки об’єкта до вибуху, ніж у вогневому. Саперам доводиться використовувати складніші засоби та приладдя, а все це потребує відповідно кваліфікованіших підривників.
Для ЕСП необхідні такі основні засоби: електродетонатори та електрозапальники, дроти, джерела струму.
«Хто прагне стати сапером, повинен мати певні знання зі шкільного курсу математики, геометрії та фізики»
…Ми прийшли якраз тоді, коли чергова п’ятірка курсантів готувалася до виконання вправи.
Йшла перевірка електродетонаторів ЕДП-р. Оскільки є ймовірність його спрацювання під час тесту, сам детонатор опускають у невеличку лунку, зверху накривають лопаткою, потім уже приєднують кінцівки дроту до приладу. На цей раз всі ЕДП-р виявилися справними, група вирушила на рубіж.
Далі пішла чітка робота — зачищення кінцівок дроту, встромляння детонатора у тротилову шашку, закріплення детонатора за допомогою ізоляційної стрічки, приєднання дротів до підривної машинки КПМ-1А, перевірка контактів.
Машинка КПМ-1А працює досить просто й надійно — в отвір на боці встромляють ручку, крутять її, доки не загориться індикатор готовності до підриву, після чого кожен курсант мовчки підіймає руку — це означає, що він готовий.
Лунає команда «Вогонь!». Курсант натискає кнопку і там, де закладені тротилові заряди, лунають вибухи.
У перерві між вправами майор Чекуров розповів:
— Наша циклова комісія готує саперів, саперів з розмінування, саперів-розвідників і понтонерів. Основні вимоги — бути врівноваженим, з холодною головою, бо від ухвалених рішень залежить життя як самого сапера, так і товаришів. Серед курсантів є представники майже всіх частин — розвідники, сапери, бійці механізованих бригад. Звісно, проводиться оцінювання людей. Той, хто прагне стати сапером, повинен мати знання зі шкільного курсу математики, геометрії та фізики — у чому вимірюється опір, що таке сила струму або послідовне й паралельне підключення мереж, математика необхідна у розрахунку зарядів.
Перерву закінчено. Чергова п’ятірка курсантів отримує тротилові шашки, детонатори й майбутні сапери йдуть на вогневий рубіж — вчитися, бо помилка коштуватиме життя.
Фото Дмитра Тарчука та автора
