Упродовж цього періоду новобранець проходить не лише фізичне тренування, а й внутрішнє становлення — вчиться діяти в колективі, працювати під тиском, приймати відповідальність і мислити як воїн….
В’ячеслав Зайцев — солдат-гранатометник, захисник Донецького аеропорту, учасник боїв у секторі «Д», кавалер ордена «За мужність» з позивним «Хортиця» — розповів АрміяInform про запеклий бій 12 лютого 2015-го.
Після того, як Вуглегірськ перейшов під контроль противника, однією з ключових точок стало село Логвинове — на 6,5 км північно-західніше від Дебальцевого. Село дозволяло утримувати єдиний шлях сполучення з нашими підрозділами. Коли Логвинове захопили сепаратисти, командування ЗСУ ухвалило рішення йти на штурм.
— Наш батальйон тоді стояв під Донецьким летовищем, у Водяному. Там сформували зведену групу десанту й терміново перекинули до Логвинового. На 4-ту ранку 12 лютого призначили штурм, — згадує чоловік.
У бою, що відбувся того дня, бойовики намагались оточити українських військових у районі Дебальцевого.
— На наші два БТРи вийшли 5 танків. Пізніше з’ясували, що це були «бурятські» танки Забайкальської бригади. Ми вимушено відступили, втрати були й у нашому батальйоні, і в інших підрозділах: загинули бійці батальйону спецпризначення «Донбас». Коли ж відступали, допомагали саперам 30-ї бригади евакуюватися — інакше вони натрапили б на російські танки. Великими були й ворожі втрати, тільки вони їх не афішують, — розповідає воїн.
Про те, що рятувало життя й допомагало не падати духом, відповідає однозначно — вірні товариші й командир.
— З нами були тільки ті, хто керувався правилом справжнього десантника — «Хто, як не ми». Пліч-о-пліч ішов наш комбат «Майк» (нині командир окремої десантно-штурмової бригади полковник Максим Миргородський. — Ред.). З ним не боязко, бо ми були впевнені в результаті, — додає В’ячеслав Зайцев.
У Логвиновому він зазнав свого другого поранення. Впродовж кількох днів боєць відчував біль у нозі, пізніше у шпиталі з ноги «дістали залізяку» — результат осколкового поранення.
…Нині він згадує про події 2015 року в рідному Запоріжжі, тримаючи на руках найкращий антидепресант — домашню кицьку. В’ячеслав Зайцев повернувся до мирного життя і продовжив улюблену справу — працює завідувачем інформаційно-видавничого відділу Національного заповідника «Хортиця». Цього року вдруге обраний депутатом Запорізької міськради.
Підготувала Анна Гудзь
