Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 30 січня 2026…
Для колишнього помічника начальника розвідки однієї з механізованих бригад старшого лейтенанта Андрія Нехая війна увірвалася в життя 19 березня 2014 року. Саме в цей день він отримав повістку з військкомату і вже наступного дня відбув до частини. Тоді Андрій не здогадувався, наскільки драматичною та важкою буде його фронтова доля. За чотири з половиною роки війни він пройшов шлях від командира розвідувального взводу до помічника начальника розвідки бригади. Брав участь у боях під Старогнатівкою, Дебальцевим, Докучаєвськом, Мар’їнкою. Був поранений. Повернувся до строю і продовжував виконувати бойові завдання в районі проведення операції Об’єднаних сил, доки поранення не далося взнаки й він змушений був звільнитися з військової служби. Але в його послужному списку залишилися десятки подяк від командування, а головне – повага і добрі спогади бойових побратимів.
Є категорія людей, сильні якості яких розкриваються в екстремальних, позаштатних ситуаціях. І якщо в звичайній обстановці вони нічим не відрізняються від сотень інших громадян, то в складних умовах, коли від твого рішення залежить життя товаришів, вони здатні діяти холоднокровно й впевнено. Саме до такої категорії людей можна сміливо віднести Андрія Нехая. Маючи за плечима лише військову кафедру цивільного університету та звання молодшого лейтенанта запасу, він після прибуття в частину в 23 роки прийняв під командування розвідувальний взвод.
Серйозною перевіркою його командирських і людських якостей стала участь в боях під Дебальцевим у січні-лютому 2015 року. Як згадує Андрій, ситуація там загострювалась щодня. І хоча новий 2015 рік він зустрів вдома в колі сім’ї, передчуття тривоги зростало. Всередині січня вирушив до місця розташування бригади. Причому офіцер повертався на службу за кермом відремонтованого БТРа, який треба було перегнати з Новоград-Волинського до Бахмута. П’ять діб довелося їхати. Тільки-но Андрій дістався місця призначення, як отримав нове завдання – терміново вирушити в район Дебальцевого та провести там зачистку одного з населених пунктів. З метою забезпечення таємності операції йому навіть назву населеного пункту не назвали. Наказали тільки взяти чималу кількість боєкомплекту і попередили, що там є ймовірність зустріти спецпідрозділи ГРУ РФ.
На завдання взвод Нехая вийшов у ніч з 9 на 10 лютого. Підрозділ був розподілений на чотири підгрупи. Андрій очолив одну з них. Тільки-но дістались Луганського, яке на той час було ще під нашим контролем, як одразу потрапили під обстріл із «Градів». Напевно, пересування групи було помічене противником, або про це повідомили місцеві сепаратисти. Вогонь вівся дуже прицільно, осколками поранило двох наших розвідників. Після того, як їх евакуювали, група продовжила рух і на світанку підійшла до Логвинового. Уже на місці розвідники отримали завдання – зачистити село та забезпечити його прикриття. На жаль, на той момент, група не мала достатньої інформації про сили та засоби противника.
– Наш головний дозор у складі чотирьох осіб першим зайшов у Логвинове і за кілька сотень метрів випадково натрапив на вогневу позицію російських окупантів, – згадує події того дня Андрій Нехай. – Зав’язався бій. Судячи з хаотичної стрільби, яку вів ворог, наша поява була для них несподіваною. З їхнього боку вогонь вівся з великокаліберного кулемета і декількох гранатометів РПГ-7. Один із розвідників дістав поранення. Оцінивши обстановку, прийняв рішення знищити ворожу вогневу точку через те, що вона займала панівне положення на шляху нашого просування.
Розвідникам вдалося обійти будівлю з флангу і декількома влучними пострілами з гранатометів потрапити в амбразури. За мить у приміщенні, де перебували російські окупанти, пролунали вибухи. Напевно, здетонував боєкомплект. Коли розвідники увійшли всередину будівлі, то виявили кілька тіл загиблих, які були одягнуті в російську форму «болотка». Мабуть, це і були ті самі спецпризначенці ГРУ РФ, про яких Андрія попереджали в штабі. Розвідники забрали кулемет, іншу зброю та продовжили рух. Огляд місцевості був дуже ускладнений: заважали будинки, різні технічні й підсобні споруди, в яких раз-у-раз відбувалися вогневі контакти. Відстань до противника була мінімальною. Іноді перегукувались через стіни й двері. Несподівано на одній з вуличок Андрій помітив декілька російських танків Т-72. На їх баштах були намальовані білі кола. Інших розпізнавальних знаків не було. Спроба підійти до них ближче виявилася невдалою. Нашу групу виявили й танки відкрили вогонь осколково-фугасними снарядами прямою наводкою. Через деякий час розпочався обстріл із ворожих 120-мм мінометів, і розвідникам довелося швидко відходити.
А вже наступного дня, 11 лютого, по позиціях окупантів у Логвиновому відпрацювала наша артилерія. 12 лютого за підтримки підрозділу 79-ї бригади та батальйону «Донбас» взвод Андрія Нехая здійснив ще одну спробу зачистки Логвинового.
На світанку, після нетривалої артпідготовки, розвідгрупа знову зайшла в Логвинове, але цього разу з південно-західної частини. Їм вдалося закріпитися в одному з будинків у центрі села. На жаль, підрозділ «Донбасу» потрапив під артилерійський вогонь і змушений був відійти. Після кількох невдалих спроб противника вибити розвідників із населеного пункту за справу взялися російські танки й артилерія. Вогонь був настільки щільний, що ввечері стало ясно: позиції не втримати. Андрій доповів про обстановку в штаб, і отримав наказ про відхід. Під безперервним вогнем розвідники стали просуватися назад. Лише якимось дивом вдалося уникнути серйозних втрат. Із 25 осіб лише троє дістали легкі поранення. Андрій встав за кулемет і разом з двома бійцями прикривав відхід групи. А вже пізно вночі розвідники без втрат повернулися в безпечне місце.
Так буває на війні, коли здавалося, що найстрашніше залишилося позаду і нічого гіршого за пережите під Дебальцевим уже не повториться, Андрія настигла біда. У березні 2015 року під час рекогносцировки місцевості автомобіль з розвідниками наїхав на міну. Двоє загинули на місці. Андрій і ще один його підлеглий зазнали важких поранень і дивом залишилися живими. Після лікування в госпіталі та довготривалої реабілітації старший лейтенант Нехай повернувся на фронт. Під Докучаєвськом він уже командував ротою, а на початку 2018 року був призначений на посаду помічника начальника розвідки бригади.
