Нині це близько 12% усієї лінії бойового зіткнення та найбільша ділянка серед корпусів ЗСУ. За цей час усі бригади корпусу…
Дмитро Нестерук із позивним «Бак» пережив майже три місяці в оточенні під Покровськом і потрапив у засідку ворога на близькій дистанції.
Про це він розповів в ефірі Армія FM.
За словами військового, він очолив новий екіпаж безпілотних систем. Разом із новосформованою командою вирушив до Покровська, де ситуація на той момент була критично складною.
— Ми коли заїжджали в саме місто, нам під машину залетів FPV, але не розірвався. «Ждун» стояв, він просто під машину заскочив, потарабанив дно, і ми поїхали, — пригадав він.
Через високу активність російських дронів і штурмових груп українські оператори БПЛА змушені були відходити, а екіпаж «Бака» залишився одним з останніх на позиціях, щоб прикрити відхід інших.
Невдовзі ситуація різко погіршилася, і військові опинилися в оточенні, яке тривало майже три місяці.
Попри складні умови, підрозділ продовжував тримати позиції. Водночас психологічний стан бійців ускладнювала російська дезінформація про нібито повне захоплення міста.
— Хлопці в мене нулячі були. В нас був підвал досить великий. Якщо я там по 3-4 години спав стабільних, то це прям прекрасне щось було. Міг лягти спати, прокидаюся від того, що чую, як хлопці Фейсбук, Інстаграм, Тік-Ток гортають з усім цим дізо (ред. — дезінформацією), я розумію, що мені треба вставати йти, бо у хлопців зараз почнеться паніка, — розповів «Бак».
Протягом всього часу перебування в оточені українські бійці продовжували виконувати бойові завдання.
— Хоч ми були в оточенні, ми продовжували працювати. Ми давали розвідку, виявляли ворога, його накопичення, техніку. Палили все це. І це додавало нам ентузіазму на роботу в таких складних умовах, — сказав Дмитро Нестерук.
Частину необхідного доставляли дронами, однак через погані погодні умови це вдавалося не завжди. Одним із найнебезпечніших моментів стала спроба дістатися води.
Коли запаси вичерпалися, військові вирішили дістатися до колодязя неподалік. Однак дорогою потрапили в засідку: ворог відкрив вогонь із відстані 5–7 метрів.
— Підходячи до цього колодязя, до цього будинку ми потрапили в засідку ворога. Вони нас уже там чекали, — зазначив військовий.
Його побратим загинув на місці, а сам «Бак» дивом вижив.
— Вони мене не бачили, скоріше всього. Бо це був сіряк, поганенько видно. Навіть їхню сигнатуру ми побачили вже настільки близько. Я відскочив в сторону, там куча каміння. Перечепився — в мене вилетів автомат з руки. Вони, скоріше всього, що чули шорох по тому камінню.
Вони не бачили моєї сигнатури й де я заліг, тому вирішили просто кинуть гранату в мою сторону. Мені пощастило просто, що вона перелетіла мене на метрів 15. Другу вони кинули між мною і ними.
Це якоюсь мірою врятувало мене, тому що вони зрозуміли, що це дуже близька дистанція і вони втекли. І я зрозумів, що за цих пару секунд я можу розвернутися і піти назад до себе, — поділився спогадами «Бак».
Однією ночі невелика група окупантів «попрострелювала» будинок. Українські піхотинці, які були разом з дронарями, почали стріляти у відповідь.
— Нам скидають одразу ж їхні доповіді й крики про те, що «ми нашли тих, хто нам весь цей кошмар тут наводив», — розповів Дмитро.
За його словами, російський командир наказав окупантам не затримуватись біля них, а дочекатись поки з ними ввечері розбереться інша група, яка того дня мала штурмувати позицію іншим українських піхотинців, які були неподалік.
— Ближче до вечора спустився туман стіною. Коли дрона підіймали, бачили цю групу, коли вона підходила нашу піхоту групу штурмувати. В момент, коли вони там штурмували, їхні БПЛА так само відпрацьовували по піхоті. І один, не знаю, випадково чи ні, залітає нам в дах будинку, — сказав «Бак».
Ворожий дрон із термобаричним зарядом влучив у будівлю, де перебували українські військові, і вона загорілася. Через це було ухвалене рішення негайно залишити позицію. Густий туман дозволив бійцям непомітно відійти.
«Думали, що там сидить натовп»: «Ірландець» трофейним автоматом самотужки відбивав штурми росіян
