Доброволець 57-ї бригади Олександр Роменський — один із тих, хто пройшов фронт, поранення, реабілітацію і нині шукає рівновагу між болем,…
На базі 184-го навчального центру Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного завершуються курси операторів ПТРК «Джавелін». Це фактично третій набір і випуск Школи протитанкової артилерії Центру таких наразі унікальних для українського війська фахівців. Адже почали готувати їх лише у 2018 році, після того, як США, що є нашим стратегічним партнером, поставили в Україну першу партію цих сучасних протитанкових ракетних комплексів. Від них у росіян і їхніх поплічників на окупованому Донбасі аж зуби сціпило і спровокувало «медіа-конвульсії» на пропагандистських російських ЗМІ. І невипадково, адже це саме та зброя, яка може ефективно зупинити важку броньовану техніку на будь-якому напрямку.
6 хвилин з «мішком бульби» на плечі, аби виконати завдання…
Утім, наразі не про це… А про те: чи легко бути стрільцем-навідником ПТРК «Джавелін»?! Про це дізнавався, що називається на собі, наш кореспондент.
«Двотижневий курс підготовки пролетів швидко. На початковому етапі майбутні оператори ознайомилися з призначенням, будовою, тактико-технічними характеристиками, принципом дії, особливостями застосування цього протитанкового ракетного комплексу третього покоління. А насамкінець здійснили численні контрольні вправи і виконали пуски на тренажерах. Виконав такий один пуск і я. Скажу чесно, нескладно з технічного боку, але складно з фізичного. Завдання, яке того дня отримував кожен з майбутніх фахівців, зводилося до нібито простих дій: «виявити ціль, здійснити її захоплення і знищення». Але… По-перше, на виконання вправи давалося 6 хвилин. По-друге, за сценарієм виконання цієї вправи в обслуги ПТРК розряджається батарея пускового контейнера. Відповідно, розрахунок має перерватися під час виконання завдання, замінити батарею живлення і після — таки знищити ціль.
Одразу стало зрозуміло, що вправа не така легка, як здалося на початках. Номер обслуги, який зазвичай переносить додатковий боєкомплект і допамагає стрільцю із заміною постріла та ротацією вогневої позиції, напружився, аби подати на плече готовий до пострілу протитанковий комплекс. І не дивно, адже приблизна вага зброї у зібраному стані (з пунктом управління, транспортно-пусковим контейнером, боєприпасом, елементом живлення), немало-небагато — 25 кілограмів. Тобто, як звичайний у сітці мішок картоплі. Поставивши комплекс на плече стрільцю-навіднику, навіть при тому, що частина зброї впиралася в парту, яка слугувала своєрідною підставкою, було не вельми зручно шукати ціль. Немало з тих, хто виконував завдання уперше, не зумів опанувати себе, аби швидко зорієнтуватися і здійснити вдалий постріл. З другого-третього разу це таки зрештою вдавалося, але не з першого. І ось черга дійшла й до мене…
Як снайпер, тільки «у позі лотоса»…
«Поза лотос», на плечі «мішок бульби» і я, як снайпер, у приціл шукаю ціль. «Лівіше, правіше, — скеровує мене інструктор. І продовжує: — Трішки назад, зупиніться, зараз ваша ціль з’явиться з-за лісу». Секунди переходять у хвилини, а без звички тіло починає «штормити». Вже і наче ціль побачив, а захопити не можу — руки тремтять. За ціллю повертаєш тіло, якщо трішки зарізко, то і в лінзі окуляра її вже невидно. А тим часом один з 14 індикаторів навколо монітора, на яких вказано поточний режим роботи, налаштування й можливі помилки в системі, вже показує проблему з елементом живлення.
За допомогою інструктора опускаю комплекс на підлогу, імітую заміну батареї живлення. І — знову на плече. Руки починають тремтіти ще більше. Нарешті бачу ціль, за допомогою регульованого маркера наведення на моніторі пускової установки і великого пальця лівої руки утримую її в квадратику. Великим пальцем правиці тисну водночас спускову клавішу… Та бракує долі секунд, і монітор інструктора вимикається. Завдання не виконано…
— Як для новачка, який не мав з цією зброєю попереднього навчання, – дуже непогано, — підбадьорують наші й іноземні інструктори. — Кілька тренувань — і ви зробите влучний постріл!
Чесно кажучи, перше, що промайнуло в голові, що цей фах не для прекрасної половини людства. Адже, навіть за наявності хороших навичок у роботі з комплексом, тут треба мати фізичну силу, помножену на витривалість, аби дати собі раду зробити влучний постріл. А що думають самі жінки, яких на Курсі підготовки була майже половина…
«На війні немає ні статі, ні віку», а також про професіоналізм українських воїнів…
— На війні немає ні статі, ні віку. Все приходить з досвідом та практикою. Можна одну й ту ж вправу виконати як за пять, так і за три хвилини. Якщо час коротший, то вага зброї не так дається взнаки. До речі, як розповідали наші інструктори, з їхнього досвіду, жінки справляються краще з навчанням і виконанням своїх обов’язків. Отже, ми не підведемо! Що показали і контрольні вправи, — зазначила курсантка Школи протитанкової артилерії Олена.
За словами керівника команди з підготовки розрахунків «Джавелін» «Багатонаціональної групи з підготовки — Україна» сержант-майора Майкла Алвіса, українські воїни дуже професійні, вони дуже добре підготовлені та вмотивовані.
— І вони показують гарні результати під час опанування цього ПТРК, вивчення принципів та особливостей його застосування. Що стосується жінок у цій професії, то коли я свого часу був командиром протитанкового відділення, у нас не було операторів «Джавелін» жіночої статі. Але сьогодні у бойових підрозділах ЗС США жінки мають можливість проходити службу в таких підрозділах. Щодо мого досвіду використання «Джавелінів», коли я проходив службу командиром протитанкового відділення, то ми використовували цей ПТРК в Іраку та Афганістані. Здебільшого для знищення укріплених ворожих позицій, споруд: бункерів, ДЗОТів, печерних комплексів. Загалом, «Джавелін» є елементом середніх протитанкових засобів. І це найсучасніша система, що є на озброєнні ЗС США, — додав сержант-майор Майкл Алвіс.
Як розповів тимчасовий виконувач обов’язків заступника командира навчального артилерійського полку — начальник відділення організації навчального процесу підполковник Микола Ханас, на кінцевому етапі навчання курсанти виконали 11 різних контрольних вправ на симуляторі ПТРК «Джавелін». Усі вправи вони виконали не нижче як на 70% від поставленого завдання. Зрештою, всі, хто навчався на Курсі, отримали сертифікати відповідного зразка від американських колег. Тож поставлена мета Курсу виконана, і лави українського війська незабаром поповнять ще приблизно 10 фахівців FGM-148 Javelin — зброї, яка несе противнику лише смерть».
