Перебуваючи у відрядженні в Центральному військовому клінічному санаторії «Хмільник», родзинкою якого є лікування радоном, кореспондент АрміяInform, між іншим, отримав завдання випробувати на собі якість надання послуг в оздоровниці й поділитися враженнями.
Моє перше побачення з військовою оздоровницею «Хмільник» відбулося рівно чотири роки тому. Колектив медиків і персонал, щойно оговтавшись від потрясінь, пов’язаних із 9-місячним закриттям санаторію через фінансову заборгованість, відсутність електроенергії та інших проблем, працював у звичному режимі. Головна увага була прикута до поранених бійців, що прибували на оздоровлення та реабілітацію після лікування в госпіталях. Найперше, що впало в очі в лютому 2017 року, — неймовірний 10-гектарний засніжений дендропарк у самому центрі санаторію, а на його тлі — застарілі й занедбані, з розбитими вікнами, виламаними дверми кілька будівель, які відверто псували настрій. А ще архаїчне, радянського штибу оздоблення спалень і лікувальних корпусів. Закарбувалася в пам’яті фраза, кинута одним з ветеранів війни: «Ці корпуси нагадують мені зруйнований Донбас»…
І ось минуло чотири роки. Мене зустрічає той самий засніжений парк зі 122 видами дерев і кущів, ручні білки, що, здається, впізнають тебе з перших кроків, фантастичне цілюще повітря, традиційне «Ласкаво просимо» і… ті самі зруйновані будівлі. І хоча я тут ненадовго — побачити зміни, послухати лікарів і відчути чудодійну силу бодай кількох оздоровчих процедур, мене охоплює сум від того, що санаторій з величезним лікувальним потенціалом знову перебуває на узбіччі навіть скромного бюджетного комфорту.
Вигадувати якусь легенду для рубрики «Випробувано на собі» в оздоровниці мені немає сенсу. Деформуючий гонартроз лівого колінного суглоба супроводжує мене вже кілька останніх років — мазі, грязі й масаж виявилися неефективними.
Система, за якою у Хмільнику зустрічають пацієнта, та сама, як і в інших санаторіях. Перший крок — приймальне відділення, де мене реєструють, цікавляться самопочуттям і заводять історію хвороби. Крок другий — лікувальне відділення, де начальник вивчає мій діагноз, вислуховує скарги на здоров’я та призначає мені лікаря. Саме лікар, залежно від діагнозу, надалі призначає обстеження та курс лікування.
І ось я в кабінеті без перебільшення легенди військового санаторію «Хмільник» лікаря-терапевта вищої категорії, завідувача фізіотерапевтичного відділення полковника медичної служби у відставці Володимира Надтоки. Володимир Іванович працює в оздоровниці 33-й рік, і я від нього очікую власне бачення на стан рідного санаторію.
Back in the USSR
— Знаєте, за останні роки дедалі більшого поширення набуває медичний туризм — тимчасова міграція людей з метою лікування як у середині країни, так і поза її межами, — неспішно висловлює свою думку Володимир Іванович. — Люди, подорожуючи за кордон, отримують можливість користуватися медичними послугами інших країн, які в нас недоступні, заборонені або занадто дорогі чи законодавчо не врегульовані. Якщо ж людина хоче повернутися в роки зниклого Радянського Союзу й отримати при цьому якісне лікування, то мерщій до нас, назустріч з програмою Back in the USSR.
Нотки здорової іронії у Володимира Надтоки змішані одночасно з болем за стан оздоровниці й гордістю за найкращу у Хмільнику систему лікувального процесу. Знаю, що зупинка свого часу діяльності санаторію призвела до того, що деякі працівники подалися в пошуках шматка хліба до інших оздоровниць (в місті їх налічується ще сім). Змушені були «зрадити» військовому «Хмільнику» й постійні пацієнти.
— Але після того, як ми знову запустилися, наші курортники повернулися до нас, — не без гордості говорить мій співрозмовник. — Про лікування в наших колег вони висловлювались приблизно так: «Що лікувався, що радіо слухав».
Не втримався, щоб запитати Володимира Івановича, чи не з’являлося й у нього бажання залишити військову оздоровницю у скрутні часи.
— Як я міг звідси піти, якщо навіть своїми руками кахельну плитку у ванних кабінах клав? — риторичним питанням поставив крапку в цій темі розмови лікар.
«Приїхати до нас на лікування й не отримувати радон — це безглуздя»
За словами Володимира Івановича основа лікування в санаторії — це радонові ванни, від яких на 70 відсотків залежить успіх оздоровлення пацієнта. Лише після кардіограми лікар може визначити, який режим радонотерапії потрібно призначити: безпосередньо саму ванну чи гідрокінезотерапію (лікувальна фізкультура в басейні з радоновою водою). Якщо є проблеми з серцево-судинною системою, призначають «камерні» ванни лише для кінцівок.
— Приїхати до нас на лікування й не отримувати радон — це, вибачте, безглуздя, — стверджує Володимир Надтока. — Але й суто радонотерапія — не панацея від усіх хвороб. Лише пройдений курс лікування радоном поряд з іншими санаторними програмами та процедурами під контролем фахівців можуть значно покращити якість життя.
Вислухавши мою проблему з болем у колінному суглобі, Володимир Іванович продовжив:
— Якщо у вас деформуючий гонартроз за відсутності рідини в коліні, то пораджу парафіново-озокеритові аплікації, лазеротерапію, ультразвук чистий або із застосуванням лікувальних мазей. І, звичайно, як один з ефективних методів — ударно-хвильову терапію.
Що ж то таке УХТ? Володимир Іванович пояснив, що це безопераційний метод лікування із застосуванням акустичних хвиль. В основі методу лежить використання так званої ударної (акустичної) хвилі — низькочастотної звукової хвилі, яка проникає в тканини організму та впливає на точки локалізації больових відчуттів.
— Це так званий ефект цунамі, — усміхається лікар. — На перший погляд здається, що апарат занадто простенький, щоб творити дива. Крім того, що він коштує, як гарне авто, він ще й надзвичайно ефективний. Чиниться вплив на ділянки запалення, відкладення солей, які руйнуються. Виникають внутрішньосуглобові невеличкі гематоми. У вашому випадку буде значно покращений кровообіг, а отже, зникне біль.
І ось я уже на спеціальному столі. Володимир Іванович бере до рук «хоботок» апарата і попереджає про можливі больові відчуття. Процедура почалася. Охо-хо! Які там «можливі»?! Ледве стримую біль. Лікар заспокоює невеликою тривалістю процедури й «попаданням у точку». А біль — це реакція на сольові відкладення, які руйнуються. Стискаю кулаки. Аби відвернути мою увагу від болю, лікар інформує, що світова статистика стверджує, що у 90 відсотків пацієнтів завдяки використанню ударно-хвильової терапії спостерігається стійкий позитивний ефект.
— Але для повного отримання очікуваного результату потрібно відвідати радонову ванну, — підсумовує Володимир Надтока. — Відбудеться покращення кровообігу та дуже сильний протизапальний і заспокійливий ефект завдяки активації гормональної системи.
Лежу в ванному відділенні, дивлюся на стелю. Йде внутрішній бій між «дизайном» стелі 50-х років і враженнями від неймовірно цілющих властивостей радону. Наступного ранку підбиваю підсумок: переміг радон у тандемі з УХТ — біль відступив. Дай Боже Вам здоров’я, шановний Володимире Івановичу!
