Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
З серпня 2019 року Юрій Бурляй очолював Миронівський районний військовий комісаріат. Трохи менше ніж за рік був призначений керівником такого ж підрозділу в Борисполі. А до цього була війна… п’ять ротацій, зокрема й пекло Іловайська у складі батальйону «Миротворець».
Дев’ять днів пекла
— З 24 серпня 2014 року ми передислокувалися на рубіж у вагонному депо в Іловайську — тоді це була найпередовіша точка наших сил. Там уже було людей 20 з батальйону «Херсон». За п’ять днів утримування рубежу бої йшли по 20 годин на добу. Накривали з мінометів і «Градів»… а в нас зі зброї були лише автомати, пістолети й кілька гранатометів. Третього дня ми вже розуміли за свистом боєприпасів, чи є в нас секунда, щоб сховатися під вагон, чи удар неприцільний і можна залишатися на місці. Ускладнювало ситуацію ще й те, що в приміщенні було п’ять заправлених соляркою тепловозів. Кожен удар міг спровокувати вибух. Ризик був неймовірний, — згадує підполковник Юрій Бурляй.
Зранку 29 серпня воїни з депо з’єдналися з «Донбасом» на їхній базі, а потім загальною колоною вирушили до 51-ї бригади ЗСУ, до точки виходу. Була домовленість про так званий зелений коридор. Проте за 7–10 кілометрів по другій частині колони почала працювати артилерія, а згодом почали відпрацьовувати й першу частину. Стріляли з касетних снарядів.
Пересуватися пощастило на броньованому джипі «Шевроле Тахо», що мав шостий клас захисту. Кулі «цокали» по ньому. Потім уже з АГС почали влучати. Усього близько 200 попадань зі стрілецької зброї та щонайменше 20 гранат з АГС. Але машина суттєво не постраждала. І коли вже по нас із ПТКР влучили, тоді авто «забуксувало» — пробило колесо. Ледь дотягнули до Новокатеринівки. Саме тоді поруч проїжджали дві колишні інкасаторські машини. В одній був командир «Дніпра» Юрій Береза, а в іншій — генерал Руслан Хомчак.
— Місце було лише в багажному відділенні. Я і мій товариш Олександр швидко заскочили в середину. Бачимо — немає нашого напарника Олексія. Кричимо з усіх сил, стукаємо в броню, але двері багажника клацають. Немає часу чекати — гатять. Я й досі не знаю, чому він забарився в той момент. До останнього вірив, що він живий. Але ні…
Зупинились у посадці. І потім уже три доби, від 29 до 31 серпня, пішки пробиралися полями, здебільшого вночі, до Комсомольського.
— Після повернення до Києва відновлював сили після осколкового поранення в голову та контузії. Вже в грудні знову повернувся на схід. Так у ротаційному режимі прослужив до пенсії. Але довго не зміг відпочивати — вирішив призиватися в Збройні Сили.
З 80 воїнів «Миротворця» в боях під Іловайськом 10 загинуло, а понад 40 — дістали поранення.
Коли дізнаються, що я воював — спрацьовує тригер «свій»
— До сидячої роботи мені звикати довго не довелося, на перший погляд, здається, що це перекладання паперів (сміється. — Авт.). Навпаки, на війні все більше зрозуміло — є чорне й біле. В цьому плані там простіше. Від спогадів і нападів мігрені мене рятує постійна зайнятість. Той факт, що я воював, мені сприяє в роботі, передусім з ветеранами. Спочатку дивляться з-під лоба, але слово за слово — й знаходяться спільні знайомі та бойові теми. Тоді люди змінюють ставлення. Це видно. Спрацьовує тригер «свій». Вони розуміють: ти не надуриш. Якщо є якісь нюанси, і вони мені відомі, я кажу про це відразу. Наприклад, коли йде вибір військової частини на укладення повторного контракту, — говорить офіцер.
З призовниками інакше, бо неможливо зрозуміти, що таке війна, не будучи там. Звісно, є побоювання юнаків та їхніх батьків, що строковика заберуть на війну. Але це міф. Така можливість є лише за умови, що строковик за власною згодою підпише контракт на проходження військової служби. Є хлопці, які в 18-19 років чітко роблять свій вибір на користь Збройних Сил і відразу підписують контракт.
— Ще з Миронівки запам’ятався мені 18-річний юнак, який з порогу заявив, що хоче бути морпіхом. Відразу ж поїхати до їхніх військових частин строковику неможливо — потрібно лише укладати мінімум трирічний контракт. Та й вимоги за нормативами та станом здоров’я вищі, ніж у більшості інших підрозділів. Після спілкування з батьками я зателефонував до рекрутера з в/ч і запропонував кандидатуру цього юнака на відбір. Через деякий час хлопець сам зателефонував подякувати, що я допоміг втілити його мрію в життя. Такі приклади надихають.
…Щоб залишився приємний післясмак
До послуг соціального вектора військкомату належить оформлення документів пенсійного забезпечення, на отримання статусу учасника бойових дій (якщо особа звільнилася й не оформила їх у військові частині), документів для членів сімей полеглих захисників України, забезпечення документального супроводу виплат одноразової грошової допомоги в разі загибелі або смерті, інвалідності військового, допомоги в проведенні похорону та компенсації матеріальних витрат на ритуальні послуги, а також направлення на санаторно-курортне лікування.
— У нас приймальні дні у вівторок і четвер. Проте як я можу не прийняти людину, якщо вона в п’ятницю приїхала з Херсонщини за документом? Я ж не скажу: ви дарма приїхали або чекайте кілька днів — це не правильно. Ми завжди намагаємося йти назустріч людям — це наша робота. Бувають різні життєві ситуації, коли треба допомогти.
Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки почали функціонувати з 1 листопада 2020 року. Вони повинні замінити собою систему військових комісаріатів. Амбітний план на майбутнє такий — поліпшити обліково-мобілізаційну роботу, забезпечити прозорість і підвищити якість надання адмінпослуг громадянам, доступу до актуальної інформації, використання новітніх цифрових та Open Space технологій.
Невеликими кроками впроваджується цифровізація. У центрах працюють над наповненням аналітичної інформаційно-телекомунікаційної системи — єдиного державного реєстру військовослужбовців «Оберіг». До прикладу, вже нині, коли особу відправляють на військові збори, її дані вносять до системи. У військовий квиток вклеюють штрих-код, який у військовій частині має зчитуватися, як на касі в супермаркеті. Це поступово дозволяє зменшити паперовий документообіг та значно заощаджує час.
— Звісно, всі нововведення передусім пов’язані з фінансуванням. Наш колектив і так робить усе можливе, щоб залишався приємний післясмак у відвідувача центру. Не завжди в нашій компетенції допомогти в тому чи іншому питанні, проте сприяти чи скерувати у потрібному напрямку — наш обов’язок, — говорить Юрій Бурляй.
Фото з архіву Юрія Бурляя
