Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
Віктор на фронті з 2017-го. Каже, що для нього все було цілком закономірно. Всі чоловіки з родини були моряками, тому й він мріяв пов’язати життя із флотом. Тож коли у військкоматі сказали, що є вакансії у морській піхоті, погодився без вагань.
— Я довго готувався до «учебки», бо чув, що тут ой як важко, потрібна фізична сила… У школі займався футболом, самбо, вже перед службою в армії серйозно — важкою атлетикою. Та насправді всю фізичну втому перекреслило тепле спілкування із побратимами. Відразу зустрів товаришів по духу й зрозумів: щоб не трапилось — завжди підтримають і прийдуть на допомогу. Нас готували за так званою скороченою програмою, адже на фронті були потрібні люди. Тож довго в тилу ми не відсиджувались — одразу на передову!
Це вже третя ротація Віктора з позивним «Жорік». В які тільки перипетії за роки, проведені на фронті, він не потрапляв. Та ніколи не забуде своє бойове хрещення.
— Четверта година ранку, Широкине… Я прокинувся від гуркоту, товариші відразу сказали, що це ворожий міномет, «стодвадцятка»… А у мене саме наряд. Того дня тільки 120-х я нарахував понад двадцять приходів, «вісімдесятдвійки» навіть не рахував… Та водночас, хоч як би страшно й небезпечно було під час першої ротації, ми метр за метром йшли вперед, прокопувалися, ставили спорудження й це надзвичайно надихало…
Нині миколаївський хлопець чітко вирішив для себе продовжувати службу, стати офіцером й після завершення цього контракту одружитись!
