Сім років тому напередодні новорічних свят старший прапорщик Кондратенко складав клятву морського піхотинця. Урочисто, в Криму, на березі Керченської протоки поряд із побратимами щиро повторював більше, ніж просто текст… Поклявся бути вірним завжди та діяти лише в інтересах українського народу! Вже за кілька місяців Крим було окуповано, та слова клятви морпіха Євген Кондратенко з того часу жодного разу не зрадив.
— Із Криму з нашого батальйону вийшло менш ніж сотня бійців, нас передислокували до Миколаєва, сімейні пари заселили до пансіонату, холостякам виділили поверх у казармі, – каже він.
Старший прапорщик Кондратенко, який нині обіймає посаду начальника інженерної служби, пригадує, як наполегливо морпіхи з Криму рвались у бій! Для злих та вмотивованих морських піхотинців захист країни був справою честі.
— Ми навіть заздрили десантникам, яких першими відправили на ротацію, – пояснює чоловік. — Звісно, у період «очікування» без діла не сиділи — тренувались, проходили посилену підготовку, та оці пів року перед поїздкою на фронт були нестерпними. На першу ротацію ми вибули у вересні 2014-го у складі новоствореної ротно-тактичної групи.
Починаючи з першої ротації в Гранітне, спокій кримському морпіху тільки снився… Талаківка – Гнутове – Широкине – Павлопіль… Постійний нон-стоп фронтових «пригод» із невеличкими перервами на полігони, прийом мобілізованих…
— Кажуть, рік війни — мінімум десять років роботи для сапера. Це за найскромнішими підрахунками! Ніхто не дасть чіткої відповіді, скільки часу потрібно, аби знешкодити всі боєприпаси, адже снаряд може зайти в землю аж на пів метра! А ми ж не лише розмінуванням займаємось, а й відповідаємо за побудову інженерних конструкцій, їхню підтримку… А скільки сивого волосся додалось, коли чекав на підлеглих із виходів! Усі ворожі вибухові пристрої — професійні, жодної «самодіяльності» ми не знаходили. Багато із того, що проти нас використовували окупанти, заборонене Женевською конвенцією. Минулого року зафіксували три скидання із коптерів мін ПОМ-2, та й «монки» на розтяжках регулярно знаходили…
Старший прапорщик ділиться, що навіть коли підрозділ заходить після досвідчених побратимів, все одно позиції «підлаштовуються» під себе, адже кожен командир мислить по-своєму…
— При прийомі позиції завжди особисто проходжу кожен бліндаж, кожну траншею, аби зрозуміти, де потрібно підсилити інженерні конструкції, де переробити… Мабуть, це і є головним секретом, як вдалось не втратити підлеглих на війні. На жаль, торік втратив дуже близьку людину із іншого підрозділу – брата В’ячеслава, теж вихідця з Криму, підірвався на розтяжці… Ніколи його не забудемо, їздимо на могилу за першої ж нагоди… Здавалося б, із 2014-го минуло чимало часу, хтось звільнився, хтось, навпаки, обійняв високу посаду, але ми назавжди залишимось братами, навіть вітаємось між собою не на ім’я, а: «Брате, як справи?». Ми всі стали братами!
