Їх обвинувачували у перешкоджанні законній діяльності Збройних Сил України в особливий період. Дії кваліфіковано за ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 114-1 КК України — вчинення злочину за попередньою…
На кінець 2020 року Україна залишається однією з тих держав, де зберігається загальна військова повинність. Подібне практикує багато країн. До слова, у 2013 році громадяни Австрії відстояли військову повинність на референдумі.
Українські строковики цьогорічного осіннього призову проходять підготовку в навчальних центрах. Хлопці тільки починають знайомитися з військовою справою.
АрміяInform вирішила запитати в тих, хто вже опанував військову спеціальність, що потрібно знати юнакам про строкову службу й попросила розвіяти їхні побоювання. Демобілізовані розповіли нам про очікування та сподівання, коли вони тільки приєдналися до ЗС України й що вони думають про армійські реалії нині.
«Головне, що слід взяти із собою в армію —
це правильний настрій»
Володимир Піцуренко, житель Маріуполя, в армії був номером обслуги зенітних гармат, звільнився торік. Розповідає, що служити пішов за власним бажанням, адже на своєму досвіді хотів упевнитися, що «не такий страшний дідько, як його малюють».
Після тримісячного навчання в «Десні» розподілений у частину зенітних ракетних військ у Коростені, що на Житомирщині. Свою розповідь колишній строковик розпочав з умов проживання й харчування.
— Жалітися немає на що. Ми мали все необхідне для побуту, — говорить хлопець та з усмішкою додає: — окрім вільного часу. Жили в казармі, мали пральну машинку. Годували нас непогано, попри те, що харчування в частині організоване за аутсорсингом, а не за каталогом.
Як і будь-хто, хто йде служити в армію, Володимир побоювався «дідівщини», але відносини зі старшим призовом будувалися нормальні.
— Ніхто нас не бив, не принижував, не примушував до якихось нестатутних дій, відносин. Але старші товариші нас вчили деяких речей в армійському побуті, контролювали в нарядах. Природно, з нами ніхто там не «сюсюкався», — продовжує колишній строковик.
Уся служба у Володимира минула в бойових чергуваннях. Каже, охороняли повітряний простір держави, несли вартову службу, убезпечуючи військову частину. Навантаження було чималим, але коли хтось гостро потребував вихідного на розв’язання особистих питань, керівництво йшло назустріч.
Розповів Володимир і про медичне обслуговування в армії. Каже, за станом здоров’я довелося йому побувати у військовому госпіталі.
— Таке обстеження, як у шпиталі, в цивільних лікарнях безоплатно навряд чи отримаєш. Потрапив з проблемами шлунково-кишкового тракту, а там виявили й підвищений тиск. Непогано підлікували. Нині таких проблем не маю, — каже хлопець.
І наостанок Володимир дав рекомендацію щодо проходження військової служби:
— Головне, що слід взяти із собою в армію — це правильний настрій. У чому він полягає? Потрібно усвідомити, що знайомий уклад життя стане знову доступним тільки за рік і дуже багато з колишніх звичок необхідно залишити на «холодильнику» разом із цивільним одягом. Якщо новобранець правильно не налаштується, то це за нього набагато жорсткіше зробить армійське середовище.
До речі, вже після новорічних свят Володимир планує звернутися до районного ТЦК та СП, щоб повернутися до армії, але вже на контрактній основі.
«Ми мали буквально все — як для побуту, так і для дозвілля»
Віктор Воронін проходив строкову службу у 2019-2020 роках. Після тримісячної підготовки в Навчальному центрі «Десна» вибув до Президентського полку. Службу проходив у Роті почесної варти, до обов’язків якої входили військовий супровід заходів з вищими посадовими особами країни, участь у парадах, похованні героїв України тощо.
Чоловік розповідає, що весь час вони присвячували тренуванням зі стройової підготовки, поводженню з карабіном, активно займалися спортом.
Через надмірні навантаження, крім сніданку, обіду й вечері, хлопці отримували шоколад і фрукти.
— Тому особливої різниці між домашнім та армійським харчуванням я не відчував. Коли був студентом, харчувався гірше, — усміхається Віктор.
Умовами проживання він, як і всі інші, залишився задоволений. Жили вони в «кубриках» по 6–8 осіб у кімнаті.
— Мали буквально все — як для побуту, так і для дозвілля. На вихідних, якщо такі видавалися, могли зіграти у футбол чи баскетбол, — говорить хлопець.
З добрими почуттями пригадує Віктор і офіцерів-керівників. Каже, що ними командували лейтенанти та старші лейтенанти, які були буквально на кілька років старшими.
— Але ми розуміли, якщо вони ставлять завдання, його потрібно виконати саме таким чином. Не було «солдафонщини» або «дідівщини», про які часто згадують наші батьки, які служили за Радянського Союзу, — каже Віктор.
Хлопець досить тепло згадує час, проведений в армії. Каже, строкова служба подарувала нових друзів і досвід.
— Вважаю: строкова служба потрібна, щоб зрозуміти, наскільки ти морально й фізично витривалий. Крім того, саме «труднощі військової служби», якби це пишномовно не звучало, зміцнюють характер, — переконаний хлопець.
Також Віктор радить суворо дотримуватися військової дисципліни в армії:
— Чітко виконуйте поставлені завдання. На те й існує поняття «військової дисципліни та субординації».
«Усі спроби нестатутних відносин знищують у корені»
Серхіо Сесарович строкову службу проходив у Національній гвардії України у 2019-2020 роки. Звільнився в запас місяць тому. На відміну від Володимира й Віктора, у лавах Нацгвардії він провів півтора року. Після двомісячного курсу в навчальній частині в Енергодарі, де призовники вивчали загальновійськові науки, він вибув для проходження служби в Мелітополь. Там Серхіо виконував завдання з охорони громадського порядку, забезпечував охорону військового містечка, виконував різноманітні завдання в нарядах. Хлопець розповідає, що строковики проживали в казармі на приблизно 80 осіб.
— Взагалі-то умови для проживання були непогані. В казармі був душ і пральна машинка. Єдине, що не подобалось — через стару систему опалення взимку в казармі було прохолодно, але температура нижче за допустиму не знижувалася, — на позитиві розповідає ексстроковик.
Звернув Серхіо увагу й на чудове харчування. Мовляв, армійська їжа, можливо, не як домашня, але голодними вони не були.
Щодо стосунків зі старшим призовом хлопець розповів, що вони були досить нейтральними. Про «дідівщину» мови не йшло.
— Я не знаю, як де, але в Нацгвардії всі спроби нестатутних відносин знищують у корені. А людину, яка дозволила собі «вийти за рамки», жорстко карало керівництво, — говорить Серхіо.
Як і попередні співрозмовники, він висловлюється на користь загальновійськової повинності.
– Буду відвертим, ми хлопці молоді-гарячі. Іноді робимо нелогічні вчинки, які можуть призвести до певних життєвих труднощів. Армія допомагає зупинитися й подумати. Тому вважаю, що кожен чоловік повинен пройти цей шлях. Але надавати певні рекомендації не буду, бо кожен з нас індивідуум зі своїм характером, світоглядом. Для когось моя порада згодиться, а комусь зіпсує життя. Крім того, строкова служба відкриває перспективи у кар’єрі, яких до цього не було.
