Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 30 січня 2026…
…По-перше, для того, щоб кимось у житті стати, потрібно для початку хоча б… народитися.
Тому, не порушуючи встановленого природою регламенту, Сергій успішно це зробив у 1962 році в місті Ніжині Чернігівської області.
…По-друге, що ж це за сучасний молодий чоловік та без фахової освіти?
І цю прогалину не менш успішно подолано. Правда, саме навчання розтяглось аж на довгі сім років.
У 1979-му Сергій став студентом-першокурсником архітектурного факультету Харківського інженерно-будівельного інституту, а в 1982 році вже виїхав на навчання до Румунії. Спершу спробував себе на філфаці Тімішоарського університету, а потім знову повернувся до того, з чого, власне, і починав — «музики в камені», як поетично висловився про архітектуру Йоганн Вольфганг Гете.
Тож останнім акордом було навчання в Бухарестському архітектурному інституті імені Іона Мінку, який майбутній художник-проєктант успішно закінчив 1986-го.
…По-третє, стати справжнім чоловіком — завдання теж не з легких. Але Сергій у перервах між навчанням його достойно розв’язав. Відслужив строкову службу в краю суворому — на радянсько-китайському кордоні, де ліричний вальс «На сопках Манчжурії» солдати вряди-годи наспівували, і, як правило, з автоматом в руках і в повній бойовій готовності…
А втім, досить арифметики…
Свій шлях у творчість Сергій розпочинав як літератор — автором гумористичних оповідань. Але, видно, після слави Антона Чехова зрозумів, що двох Чехових для літератури — то занадто.
Тому першу свою карикатуру Сергій Федько намалював у 1979-му. І приніс її… Відповідь правильна! У журнал «Перець», до головного на той час художника — Валерія Зелінського, теж великого шанувальника того ж таки Антона Павловича, а особливо його творчої теорії «про чашку»…
Класик світової літератури колись ще молодим побився об заклад із одним сперечальником, що може написати оповідання на будь-яку тему і про будь-що. Ну, хоча б про звичайну чашку, яка стояла в нього тоді на підвіконні.
— Це ваше творіння?! — уважно розглядаючи карикатуру, запитав майстер гумористичної графіки.
— Моє… — розгублено відповів Сергій.
— Ну що ж!.. Тоді перевіримо ваш талант на практиці, — Валерій Федорович, запросивши молоде дарування, підійшов з ним до вікна. — Бачите, он вулицею ідуть люди… Ану, щось таке змалюйте сюжетне, веселеньке, аби я усміхнувся…
— Але тільки вашим олівцем?! — дозволив собі пожартувати дебютант, і за кілька хвилин на білому ватмані заграла смішними деталями щойно народжена карикатура, яка дотепно прочитувалась і «без слів»…
— То ви справді позначені Божою іскрою!!! — сміючись вигукнув на радощах Валерій Федорович і, прихопивши з собою «експромт-шедевр», покрокував розмашистою ходою в кабінет головного редактора, мало не зі словами на вустах: «Еврика»!
…З того часу Сергій став постійним позаштатним автором сатирично-гумористичного журналу. Нині його доробок карикатур налічує понад 8000 графічних робіт…
Більш як у 60 виданнях України, Європи, Америки, Азії можна зустріти малюнки Сергія Федька, які легко завойовували і продовжують завойовувати перші й другі місця, а ще призи та відзнаки солідних світових конкурсів карикатури в Італії, Франції, Туреччині, Сербії, Японії, Південній Кореї…
Правда, хліб карикатуриста, як сам жартує Сергій, ніколи не був для нього легким здобутком.
Так, у дні московського путчу в серпні 1991 року за опубліковану в перший день заколоту карикатуру Сергія Федька погрожували жорстоко покарати, але мистецтво смішного виявилось напрочуд пророцьким… Кремлівські партійні бонзи не протримались і трьох повних днів, як народною хвилею демократичних перемін їх винесли з крісел…
Намагався «жартувати» Сергій і з українськими президентами. За часів Кучми роботодавці Сергія неодноразово вимагали його звільнення знову ж за дошкульну карикатуру на гаранта. Та, на щастя, Леонід Данилович виявився непозбавленим почуття здорового гумору чоловіком, і тому негайно припинив цькування художника посадопоклонними йому чинушами із розряду «як би чого не вийшло»…
Нині, хоч і працюючи в одному із «серйозних» проєктно-архітектурних бюро столиці, Сергій Федько все одно не полишає своєї головної зброї — пензля художника-карикатуриста.
Ох і дістається на горіхи ворогам України!..
А проте, що тут казати… Дивіться краще самі, як талановито і вправно працює на цім полі бою несхибна рука Маестро!
Молодший інспектор відділу кадрів творчого резерву «Дивізіону Карикатуристів на Марші» старший майор
Юрій ІЩЕНКО, ад’ютант Його величності «Перця».
