Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 30 січня 2026…
Бригада тактичної авіації ПВК «Центр», що на Полтавщині, заслужено пишається своєю багаторічною історією та славетними бойовими традиціями, які гідно примножують нові покоління військових авіаторів. Але предметом особливої гордості частини, за словами її командира, є музей бойової слави, який став не тільки місцем збереження експонатів, а й живим джерелом військово-патріотичного виховання.
— Започаткована ще наприкінці минулого сторіччя, унікальна на той час колекція військових одностроїв армій світу з роками значно доповнилась експонатами й перетворилась у повноцінний військово-історичний музей, — розповів тимчасовий виконувач обов’язків командира авіабригади полковник Олександр Мостовий. — Розміщений на базі клубу частини, він став одним з улюблених місць відвідин військовиків гарнізону, учнівської молоді Миргородщини й поціновувачів історії з усієї України. Музей є невіддільною часткою життєдіяльності авіабригади, адже історія — це не застиглі в часі події чи артефакти. Життя рухається вперед без упину, і кожна його визначна мить залишає відбиток на згадку прийдешнім поколінням.
Хобі ентузіаста, що стало покликанням
Історія створення музею нерозривно пов’язана з ім’ям підполковника запасу Валентина Загороднього. Саме завдяки його старанням у вже далекому 1984 році командування авіаційної частини виділило невелику кімнату для оформлення колекції військових одностроїв. Її окрасою стали зразки одягу й головних уборів різних часів минулого сторіччя з близько 20 країн. А унікальний льотний реглан 1930-х і шкіряний плащ німецького зразка часів Другої світової викликали особливий інтерес у відвідувачів майже ідеальним станом.
З часом колекція зростала у тематичному спрямуванні й в обсязі. Експозицію доповнили зразки стрілецької зброї, засобів зв’язку, авіаприладів й спорядження. Причому переважна більшість експонатів придбана коштом Валентина Васильовича. Наповненню фондів музею сприяли небайдужі військовослужбовці бригади й ентузіасти музейної справи зі всієї України.
У 2016 році заклад відзначив день народження у нових приміщеннях з оновленими експозиціями, присвяченими історії частини, розвитку Повітряних Сил ЗСУ та міжнародного співробітництва за роки незалежності держави, участі її особового складу у світових показах авіаційної техніки.
— Уже тоді до фондів музею ввійшло понад 2 тисячі експонатів, — розповіла дружина засновника Ніна Загородня. — І їхня кількість постійно зростала. До експозицій додалася портретна галерея миргородських авіаторів — учасників бойових дій на сході країни, розширена колекція зразків нарукавних знаків частин Повітряних Сил і сучасного озброєння. Гостями музею за цей час стало понад 8 тисяч відвідувачів.
Улюблене заняття чоловіка стало справою життя всієї родини
На жаль, передчасна смерть Валентина Загороднього у 2018-му обірвала не тільки життя ветерана, а і його плани. Та попри втрату засновника активне життя музею триває. Справу чоловіка продовжила його дружина, вірна подруга й берегиня Ніна Сисоївна.
— Коли відчуваєш біль втрати, певний час дуже важко зосередитися на якихось пріоритетах, — ділиться роздумами нинішня господиня закладу. — Але в якусь мить усвідомила: Валентин Васильович створив це багатство не для себе, а для людей, тому музей житиме й розвиватиметься. Адже сюди приходять не тільки, щоб доторкнутися до історії, особливо молодь. Тут навчаються мужності, обираючи шлях воїна-захисника.
Зацікавленість музеєм не втрачає актуальності навіть в умовах карантинних обмежень. Онлайн-екскурсії для учнівської молоді залишаються важливою часткою виховного процесу.
— Найважливішим чинником, що визначає інтерес до музею є те, що відвідувачі можуть не тільки споглядати експозицію, а й поспілкуватися з учасниками бойових дій на сході України, яких у частині налічується близько 60 відсотків. Це і учасники міжнародних авіашоу, де нашим пілотам рукоплескали найкращі аси світу. Це і покоління ветеранів, що стояло у джерел розбудови Збройних Сил з часів незалежності, — продовжила Ніна Сисоївна. — Заради цього варто жити.
Фото автора
