Саме цей бомбардувальник є носієм ракет типу Х-22, якими країна 404 постійно обстрілює Україну. Традиційно, АрміяInform дізналася, як на болотах…
АрміяInform продовжує розповідати нашим читачам про героїв спільного з ГО «Об’єднання дружин і матерів бійців учасників АТО» проєкту «Родина героїв: своїх не лишаємо!». Нещодавно ми писали про воїна з Київщини Сергія Гриненка, який зазнав поранення, захищаючи нашу країну на Донбасі, й потребує допомоги на лікування. Повідаємо його історію докладно.
Сергій Гриненко – навідник танка 72-ї бригади. До лав Збройних Сил долучився у 2015-му, коли частина збиралася у відрядження на Схід. Вісім місяців захищав Україну на Донбасі, поки ворожа снайперська куля не влучила в голову…
«Мамо, а якщо до нас прийдуть?»
Ті, хто познайомився з Сергієм Гриненком на війні і бачив його «у роботі», ніколи б не подумали, що до служби у війську він страшенно боявся замкнутого простору. А тут раптом – танкіст (!). На запитання: «Як же Сергій зміг подолати страх?», мати відповідає: «Змусило бажання захистити Батьківщину і чотирьох молодших братів». Коли окупант прийшов на нашу землю, коли почали гинути українські воїни, серед яких і знайомі Сергія, він вирішив їхати на Донбас. Потрапив у 72-гу «Красноградсько-Київську» бригаду. «Потрібен навідник танка? – Буду навідником…». Про своє рішення родині сказав постфактум. На сльози матері Валентини Миколаївни відповів: «Мамо, ти бачиш, що вони коять! А якщо до нас прийдуть?».
У районі АТО Сергій прослужив 8 місяців. Потім коротка відпустка і знову – на передову. Під Старогнатівкою, де тоді тримала оборону його бригада, і дістав важке поранення голови.
– Нарізна куля снайпера прошила череп сина наскрізь і суттєво травмувала мозок. Після поранення Сергій не міг рухатися, його руки й ноги стали наче здерев’янілі. Майже не міг спілкуватися, лікарі констатували в нього значні когнітивні порушення, – розповідає мати Сергія.
Лежав удома без пластини в голові. Шанс на життя з’явився випадково
Те, що відчула Валентина Миколаївна, коли її раніше дужого і життєрадісного сина привезли ледь живим, немічним, навіть подумати страшно. Розпач і безпорадність не полишали жінку. Мати п’ятьох синів не була підготовлена до такої життєвої ситуації. Доглядати за майже нерухомим Сергієм, та ще й про чотирьох молодших дбати… На допомогу прийшла Світлана Губер — мама загиблого героя Олега й активістка, яка допомогла не одній сім’ї воїнів АТО/ООС. Згодом Світлана очолила київський підрозділ «Об’єднання дружин і матерів бійців учасників АТО».
«Його привезли напівживого. Він просто лежав вдома без пластини в голові, без професійної меддопомоги. Валентина бачила, що синові гіршає, але не знала, куди звертатися за допомогою. Вважала: все, кінець, що пішли незворотні процеси… Пощастило, що про Сергія дізнався місцевий священник. Він і допоміг, чим зміг. Потім втрутилися ми, звернулись до адміністрації по допомогу. Зв’язались із медиками Майдану — за їх підтримки Сергія прооперували у Києві, поставили пластину», — розповідає Світлана.
Згодом для Сергія та його родини надали будинок в Іванкові — це значно полегшило їхній побут. У нових умовах і Валентина Миколаївна, і її сини піднеслися духом. Молодші самостійно перекрили дах домівки, облаштували територію нової оселі. Валентина Миколаївна почала «підіймати» Сергія: щоденно робила йому масажі, наново вчила писати, читала з ним книжки.
Жити далі
Тепер Сергій часто усміхається. Надзвичайно радіє гостям, особливо товаришам з АТО/ООС — просить їх розписатися на прапорі з символікою бригади. Із задоволенням слухає воєнні історії та байки. Малює, працює з планшетом — його дрібна моторика щоденно стає кращою. За допомогою гаджетів спілкується у соцмережі з друзями.
Уважно стежить за новинами як за інформацією з фронту, так і за політичним, суспільним і світовим життям. Реагує на події надзвичайно емоційно.
Повноцінно розмовляти ще не може. Тільки окремими словами.
– Як себе почуваєш? – запитуємо.
– От так! – з усмішкою відповідає воїн і підіймає великий палець угору.
Сергій спілкується власною жестовою мовою. Може розповісти, як служив навідником, як із мамою удвох гуляють Іванковом, як він керує візком.
Вже 4 роки поряд із Сергієм його друг — Рижик. Великий рудий кіт, якщо й відходить від хлопця, то уважно за ним спостерігає. А коли поряд із Сергієм нікого немає, кіт сидить біля травмованої голови воїна. Може, якось по-своєму лікує…
Чим допомогти?
Для ефективного лікування захисника потрібні ліки, курс яких коштує 900 грн на тиждень. Для мами Валентини це непосильно великі кошти. Ви можете допомогти цій родині грошима на медикаменти.
Реквізити для допомоги в попередньому посту за посиланням: https://armyinform.com.ua/2020/12/proyekt-rodyna-geroya-svoyih-ne-lyshayemo-yakym-opikuyetsya-j-armiyainform-nadav-adresnu-dopomogu-bagatoditnij-materi/?fbclid=IwAR2uvTpwvhKl56nCUz28r4YibEL9rBeS0uRwzZTOWkq8QDGdXDObpCundy0
Наталя Музика для АрміяInform
