Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
Більшість зіткнень, де найактивніше застосовували сили НАТО, відбувалися на Близькому Сході – і найчастіше в містах.
Як ми вже неодноразово згадували, міський бій – один із найскладніших. У його умовах основний тягар несуть штурмові групи. Артилерія, танки й авіація виконують роль вогневої підтримки. Причому танки в міських умовах дуже уразливі, застосування артилерії з великих відстаней загрожує ударом по своїх, а авіація найчастіше безсила – коли бої йдуть всередині приміщень.
У військовій літературі Заходу бої в місті розглядають на тактичному рівні не батальйону або роти, а саме на мікрорівні: взвод, відділення, ланка. Тому аналітики НАТО на перше місце виводять індивідуальну підготовку кожного бійця.
Важкі втрати росіян під час боїв у Грозному і американців у Могадішо мало що навчили Захід. Штурм і зачистка приміщень донедавна залишалася у них на рівні 1944-го: «Кидайте гранати. Коли вони вибухнуть, уривайтеся в кімнату і поливайте все вогнем із автомата», – йдеться у бойовому статуті піхоти США з ведення бою в населених пунктах (1993 рік).
Ситуації, з якими НАТО зіткнулася у містах Іраку і Афганістану у 2000-х, змусили солдатів звернутися до досвіду спецпризначенців. Під час другої битви за Фаллуджу (2004 р.) американські морпіхи взяли місто звичним способом, в дусі Другої світової, що призвело до безлічі жертв серед мирного населення і абсолютно неймовірної витрати боєкомлекту.
Тактика боїв у місті потребує відпрацювання колективних дій
Нагадаю – після провалу операції зі звільнення заручників під час Мюнхенської олімпіади 1972 року в Європі створили кілька підрозділів, які вміють швидко брати під контроль будівлі, знешкоджувати терористів і рятувати заручників. Британська SAS, американські «Дельта» і DEVGRU, німецька GSG 9 – вони активно розвивалися і обмінювалися досвідом останні десятиліття.
На перше місце в навчанні тактиці ближнього бою нині відводять влучній стрільбі. Як кажуть інструктори американських спецпризначенців, «Головне – влучати. Вас на курсі відрахують з підрозділу, якщо ви двічі схибите. А в бою ви загинете».
Змінився і підхід до вишколу солдат. Якщо раніше в армії США той, хто погано показав себе в тирі, бігав зайву пару миль, то тепер під час підготовки до боїв у місті інструктори уважно шукають причини помилок. Враховується все – концентрація, дихання, положення тіла.
Другий напрямок тренувань – розуміння того, як треба поводитись у міській забудові. Інструктори невтомно повторюють: найголовніше – кути й поле огляду. Із тактичної точки зору будь-яка будівля складається з безлічі кутів. Успішні дії вимагають максимального використання укриттів, які вони дають, при мінімізації загроз (коли дивишся у сторони). Займати укриття і оцінювати поле огляду навчають на індивідуальному рівні, але фактично солдати НАТО освоюють стандартний набір поз і навичок поводження зі зброєю – насамперед із пістолетом, який в умовах швидкоплинних вогневих контактів буває краще автомата або штурмової гвинтівки.
На третьому місці – відпрацювання злагодженості групи.
Тактика боїв у місті потребує відпрацювання колективних дій на рівні відділення (8-12 осіб), і, особливо, ланки (3-4 особи). У місті доводиться мати справу з великою кількістю горизонтальних, вертикальних, зовнішніх, внутрішніх та підземних локацій.
Особливість боїв у будівлях – множинність загроз
Звідси випливають дві проблеми. По-перше, кожен будинок і сходи «розщеплюють» війська на окремі ланки, що ускладнює тактичні маневри. Це робить майже неможливим централізоване керування боєм, змушує солдатів бути готовими до будь-якої ролі – від кулеметника і командира до санінструктора. Одночасно в закритих приміщеннях військові змушені перебувати в небезпечній близькості один до одного – ризикуючи зіткнутися і поранити напарників «дружнім вогнем». До речі, за оцінками російських військових, під час боїв у Грозному значна частина втрат припадала на «дружній вогонь».
Особливістю боїв у будівлях є множинність загроз. У численних приміщеннях можуть ховатися міни, вороги, заручники, «живі бомби» – терористи-смертники.
Підвали, горища, переходи, пробиті стіни між окремими квартирами, навіть шафи приховують небезпеку. Входячи у кожен будинок і кімнату, штурмова група має одразу оцінити кількість і якість загроз, розкласти їх за ступенем важливості й розподілити завдання між солдатами. Робити це треба за лічені секунди. Якщо члени групи не навчаться розуміти один одного з півслова, дорогоцінний час втрачатимуть на розмови й штурм будівлі ризикує провалитися. І саме на навчання такій координації, націлена групова підготовка.
У цілому операція у місті має наступні етапи:
- просування і захоплення ключових пунктів об’єкта;
- перегрупування сил і утримання зайнятих раніше позицій;
- оволодіння ключовими пунктами об’єкта, зайнятими противником;
- остаточне захоплення об’єкту в повному обсязі – зачистка;
- перегрупування сил для утримання об’єкту;
- забезпечення раннього попередження і формування зовнішнього периметра оборони об’єкту.
(Далі буде)
