Таку комплексну підтримку родинам, що наразі не знають куди звернутися, буде надавати Регіональний центр соціального супроводу, створення якого започатковано у Збройних Силах. Про…
Колоритний та позитивний «Каюм» — справжній старожил окремого мотопіхотного батальйону, служить із першого дня його формування. А найкращим свідченням того є навіть не численні друзі й фронтові спогади, а брутальна борода. «Каюм» гордо називає її своїм талісманом і принципово не голиться із весни 2014-го. Каже, поки війна не закінчиться, до барбершопу – ні ногою!
— До війни працював на заводі у Дніпродзержинську, виховував трьох донечок і особливо політикою не цікавився. Але, як почався Майдан, а за ним – бойові дії, тут вже залишатись байдужим було важко. Ось так у 2014-му я і опинився у батальйоні, тоді ще територіальної оборони, що на 90 відсотків сформувався із добровольців, більшість без досвіду, але всі готові стояти один за одного. Спочатку я був один, як то кажуть, «обстріляний» у нашій роті, адже мав за спиною більше ніж два роки строкової служби у прикордонних військах, служив на кордоні з Афганістаном. Решта ж хлопців – зовсім «зелені». Пам’ятаю, як ми приїхали у Золоте і почався мінометний обстріл, хлопці до мене підбігали й запитували, як по звуку визначити, де падатимуть міни. А я терпляче пояснював: «Як свистить – то поряд, як шелестить – далеченько, а свою – ніколи не почуєш…» Та пізніше батальйон увійшов до складу ЗС України, почалась серйозна військова підготовка на полігонах, і з тих «новобранців» виросли безстрашні професіонали.
На фронті чоловік — вже восьму ротацію, більшість із яких — тривалі. Каже, якщо відмінусувати полігони й відпустки, а залишити лише безпосередньо службу на передовій, то набереться не менше ніж чотири роки. За ці роки чого тільки не було!
— Чомусь запам’яталось, як у 2016-му ми стояли в «Зайчику», а навпроти нас, на ворожій позиції — росіяни разом із «кадирівцями». Між нами тоді було якихось метрів сто, не більше. І абсолютно кожного дня, як заходило Сонце, «кадирівці» читали молитву, — пригадує «Каюм». — Нічого не маю проти релігії, але трохи дістало. Тож я зачитав їм ту ж молитву із Корану тільки українською. Як почали потім писати на ворожих ресурсах, що ми — араби й читаємо арабською, ще й фото моє «виплило»… Побратими ще довго жартували. От такі ми братні народи! Навіть української не впізнали!
«Каюм» прийшов у батальйон простим кулеметником, нині він — заступник командира взводу. Із «старожилів» поряд майже нікого не залишилось: хто на «цивілку» повернувся, хто у інші підрозділи перевівся, а хто загинув… Та тих, із ким починав службу у 2014-му, чоловік і досі пам’ятає поіменно.
— Старший сержант, якого ми називали просто «дід Юра» прийшов служити після 25 років роботи на шахті, мав серйозну травму хребта, проблеми з ногами, та воював настільки завзято, що давав фору молодим! — із ностальгією в голосі ділиться «Каюм». — А чого вартують заступник командира взводу «Пасіка», ротний «Грізлі», взводний «Квадрат»! Легендарні люди, про яких розповідатиму внукам!
І хоч борода вже сьомий рік захищає воїна, в глибині душі він мріє про той день, коли урочисто поголиться і повернеться до дружини та трьох донечок, які з таким нетерпінням чекають на свого бороданя!
