Саме цей бомбардувальник є носієм ракет типу Х-22, якими країна 404 постійно обстрілює Україну. Традиційно, АрміяInform дізналася, як на болотах…
Командир мотопіхотного відділення молодший сержант Андрій С. із позивним «Бетмен» був мобілізований у 2015-му. Пройшов Бугас, Карлівку та Володарське шосе. На останній локації відзначився, будучи старшим зміни на блокпості – тоді наші хлопці вчасно виявили та захопили в полон ворожу ДРГ. За це пильні вояки отримали премії – сам він на той час уже демобілізувався, та кошти вправно «впали» на карту.
Вдома захисник не засидівся:
– Я служив строкову в Криму, потім – за контрактом, – розповідає боєць. – Згодом, до війни, була перерва, та після мобілізації все пригадалося… Військо в мене було вже в крові, без нього життя – не те!
І Андрій пішов служити вже за контрактом. Спочатку – в одній бригаді, згодом наступний контракт укладав уже з іншою. У її складі командир мотопіхотного відділення й тепер боронить Україну в приазовських степах.
– Нині обстановка – більш-менш, – визнає бувалий воїн. – То в п’ятнадцятому, пригадую, вночі небо майже завжди було червоним – спрацьовували «сигналки», постійно сунули ДРГ… У Карлівці, було, з САУ нас накрили… Сьогодні війна дещо не така. Та все ж і обстріли трапляються, і постійно потрібно бути пильними з огляду на можливість неочікуваного візиту російських диверсантів. Адже війна не закінчилася й ще зарано закопувати багнети й сідати склавши руки!
П’ята ротація «Бетмена» триває. Він передає молоді свій вже чималий бойовий досвід, пильно несе службу на позиції свого відділення. На зміну не надто дощовій осені прийшла вже морозна, але поки що майже безсніжна зима. Степові вітри дають прикурити – всю душу видувають. Та наші оборонці стоять на цих рубежах непохитно: воюють вже не перший рік, знають – за що воюють, тож примхи погоди як кліматичної, так і подекуди політичної, їм відчувати не вперше, звикли. Звісно, кожен мріє, аби війна врешті закінчилася, та це не має бути мир будь-якою ціною. Адже такої ціни як воля, свобода, незалежність сплачувати аж ніяк не можна. Тому й стоять вони на цьому рубежі непохитно.
