Батальйон воює технологіями — працює із сучасними БПЛА та вдосконалює їх, щоб нищити ворога з мінімальними ризиками. У черговому матеріалі циклу «Бригада…
10 грудня 2020 року на 69 році пішов із життя Голова Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту Міністерства оборони України генерал-лейтенант Мальков Микола Іванович.
Микола Іванович народився 16 травня 1952 року в місті Тобольськ Тюменської області. Обравши у 18 років нелегкий шлях військового, генерал Мальков залишився назавжди вірним своєму вибору. І життя своє він присвятив служінню народу та його захисту. Микола Іванович пройшов славний шлях від командира інженерно-саперного взводу до очільника Держспецтрансслужби.
…Коли я йшов на перше інтерв’ю з генералом Мальковим, то побоювався, що побачу літню людину з обов’язковими в таких випадках елементами «совковості». Ще б пак, коли я народився Микола Іванович уже приймав свою першу лейтенантську посаду. Проте з перших хвилин спілкування він вразив мене енергією і щирим переживанням за свою справу. Здавалося, Микола Іванович володіє абсолютно всією інформацією про свою структуру. Так, саме «свою». Адже очоливши Залізничні війська у 2000 році, в період тотального реформування і скорочення війська, він зміг зберегти та розвинути Залізничні війська, трансформувавши їх у Державну спеціальну службу транспорту МО України. Він без перебільшення став фундатором ДССТ.
На моє запитання, як вдалося такій структурі, як Держспецтрансслужба, вижити у часи тотального «реформування», а точніше, знищення війська, Микола Іванович тоді відповів: «Не хочу згадувати жаркі диспути до хрипів на численних нарадах у високих кабінетах. Іноді був змушений доводити елементарні й очевидні речі про потребу в нашій службі. А потім прийшов 2014 рік, і все стало на місце. Ми справами довели, що наше існування необхідне».
Так, саме справами, за які так щиро переживав і якими буквально горів генерал Мальков. Здавалося, він володів абсолютно всіє інформацію про очолювану ним службу. Переймався абсолютно всім: від харчування солдата-строковика до забезпечення житлом родини офіцера в гарнізоні, від закупівлі нового автокрана з потрібною вантажопідйомністю до будівництва стратегічного об’єкта.
Останніми роками на ДССТ поклали завдання з удосконалення інфраструктури Збройних Сил України. «Спецтранссівців», що називається, «кидали в прорив» на найкритичніші ділянки. Своїми руками вони перетворювали «вічні довгобуди» на сучасні респектабельні об’єкти європейського зразка. Військові містечка в Мукачеві та Черкаському, модульні табори в районі ООС, відновлені мости у Троїцькому, в Рубіжному й Попасній – за цим всім стоїть невтомна праця генерала Малькова, який особисто неодноразово бував на кожному з об’єктів.
– Яким зі збудованих об’єктів найбільше пишаєтесь? – запитав я тоді у Миколи Івановича.
‒ Звичайно, це ‒ Меморіальний комплекс «Зала Пам’яті» на території Міністерства оборони України. Справді унікальна і знакова споруда. Пам’ятаю, як мене викликав міністр оборони і запитав: «Візьметесь?» Я взяв добу на роздуми, вивчили креслення, зважили всі нюанси і прийняли виклик. Слід сказати, що будівництво Зали Пам’яті було не лише іспитом на нашу професійність, а й насамперед обов’язком перед тими, хто віддав життя за Україну, – відповів генерал.
Востаннє (як же важко писати це слово) ми зустрілися з Миколою Івановичем наприкінці жовтня. Тоді вся його увага зосередилася на будівництві 235-го Міжвидового центру підготовки частин та підрозділів «Широкий Лан». Він обурювався від побаченого під час прийому об’єктів:
– Ми оторопіли від побаченого. Три з половиною роки тривало будівництво, а готовність об’єктів – не більше ніж 25%! До того ж слід сказати про факти відвертого шкідництва, які нам залишили «фірми», що працювали до нас. Я вже не кажу про вирвану зі стін електропроводку, залишені просто неба будматеріали (цемент, ДСП тощо), які вимокли під дощем. Але, поясніть, навіщо в каналізаційний колодязь виливати «міксер» бетону чи, наприклад, задувати водопровідні труби монтажною піною? – говорив тоді Микола Іванович.
Взагалі, генерала Малькова неабияк дратувала безгосподарність.
– Скажіть, ви знаєте, що в будівельному бізнесі закладено мінімум 300% прибутку? Звідки беруться такі суми? А я відповім. Чому ми можемо повністю збудувати двоповерхову казарму поліпшеного типу за 11 млн гривень, з яких 2 млн заробимо до свого спецфонду, а цивільна фірма, яка будуватиме поруч, витратить 18 млн лише на фундамент? Тут і криється ключ до розгадки про 300% прибутку. Ви часто бачили недобудований супермаркет? Ні… Це тому, що там люди свої кошти вкладають і рахують, скільки кожна копійка принесе прибутку. А у нас переможці тендеру (офіційні, законні) закопують у фундамент суму, на яку можна збудувати всю будівлю і говорять: «Дайте ще!» А потім починаються суди та апеляції. А будівля стоїть недобудована… Даруйте за відому фразу ‒ «мені за державу образливо», – пояснював мені Микола Іванович.
У останньому інтерв’ю генерал Мальков ділився планами на майбутнє. Оновлення парку техніки, добудова об’єктів, перспективи ДССТ в новій структурі ЗСУ, забезпечення житлом і створення умов для служби, про все це із захватом розповідав генерал Мальков. Коли я дивився на нього, в мене не виникало сумнівів, що все йому вдасться, адже здавалося, що він наповнював своєю енергією всіх навколо.
Попрощалися, домовилися зустрітися під час відкриття «Широкого Лану». Але не судилося… Прощавайте, пане Генерале! Ви були справжнім і Ваша щирість і принциповість залишиться в нашій пам’яті назавжди.
