Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
Нещодавно Україна, як і зрештою весь світ, відзначали Міжнародний День волонтера. Свято, погодьтеся, для нашої держави особливе та, можна сказати, навіть революційне в глобальному вимірі. Величезна багатогранна допомога українським військовим на Донбасі з початку бойових дій у 2014-му показала, що волонтерство має шляхетні й мирні наміри. Багато таких активістів й донині не перестають творити добро, перекваліфікувавшись в інші царини благодійництва.
Одним із таких цікавих персонажів є знаний в Україні волонтер-іноземець та колишній військовий медик США Давід Пластер. У 2012 році, після завершення армійської кар’єри, він переїхав до України, та, буквально за кілька років, вивчив нашу мову. Як би це не давалось йому важко, проте нині він чітко розрізняє не лише українські та російські слова, а й добре розбирається у національних суржиках та діалектах, знає їх етимологію.
Українці – найнормальніші люди в світі…
– Гадаю, якщо ти проживаєш у країні, яка тебе прийняла й тобою опікується, і де ти ведеш активну діяльність, то обов’язково повинен вивчити її мову, − говорить Давід Пластер. – Я розмовляю українською, але допускаю ще багато помилок і маю ще багато чому вчитися, хоч в Україні вже майже 10 років.
Його волонтерська організація носить назву «Аномалія». Чому так назвав? Відповідь напрочуд банальна і проста.
– Аномалія це – ненормально. Більшість, на жаль, говорить, що все буде добре, але нічого для цього не робить. Загалом українці – це найнормальніші люди. Кого не спитаєш, як справи – відповідь «нормально». Важкий день – все гаразд, радісний день – ну чудово, − усміхається іноземець.
Та й взагалі для Давіда від початку перебування в Україні було дуже багато дивного й цікавого. Із найбільш вражаючою подією він зіштовхнувся уже наприкінці 2013-го, коли в столиці почався агресивний спротив влади мирним студентським протестам, а далі – Майдан, Крим і палаючий Донбас.
…Через деякий час Україна буде як Америка, тільки серед Європи
– Я провів значну частину 2014−2015 років на Сході України, навчаючи солдатів медичній підготовці. У 2014-му в Слов’янську зустрів Вадима Сухаревського, який нині є командиром окремого батальйону бригади морської піхоти, − згадує Давід. – Тоді я був для військових, наче Санта Клаус, який приніс їм рюкзаки з медикаментами й інструкціями. Я їм допомагав, ми спілкувалися, дружили. А якось на офіційній зустрічі Вадим познайомив мене з адміралом ВМС України Ігорем Воронченком. І саме він запропонував мені провести офіційний медичний курс для морської піхоти. Проте я одразу попередив: це слід робити без довгих бюрократичних моментів, інакше я просто відмовлюсь. І ви знаєте – все швидко вирішили.
Пластер допомагав і добровольчим батальйонам, він побачив, наскільки великою може бути мотивація українських патріотів.
– Ці люди просто неймовірні й безстрашні, − каже Пластер. – У їхніх підрозділах із самого початку не було жодної бюрократії. Загалом, коли я дивлюсь на українського борця за свободу: доброволець то чи військовий, це нагадує мені американців у той час, коли в нас була війна за незалежність. Дух і прагнення до свободи притаманні обом країнам. І мені дуже подобається цей менталітет. Можливо, через деякий час Україна буде як Америка, тільки посеред Європи.
Уже в 2018-му Давід Пластер працював з українськими нацгвардійцями.
– Тоді я проводив стандартні курси НАТО (ТССС – Tactical Combat Casual Care ) з тактичної бойової підготовки, які виявились досить ефективними для українських вояків. Головне завдання – навчити вашу Нацгвардію самостійно передавати досвід від підрозділу до підрозділу, тобто вчив їх бути інструкторами своїх же колег і побратимів, − розповів іноземець.
Президент Борщагівки та бабусі-агенти
Уже після Нацгвардії американець завершив військово-волонтерський проєкт та взявся за цивільні справи. Нині він намагається покращити життя у місті, у якому живе.
– Нині я мешкаю в українській столиці на Борщагівці, − каже волонтер. – Мене тут навіть люди називають президентом Борщагівки, напевне через моє активне волонтерство з «реконструкції» цього району. Ми починали з толоки, прибирання, а вже після цього на волонтерських засадах почали чистити від сміття не лише район, а й місто. Також боремось з наркоманією, що дуже важливо, я вважаю. Я і мої колеги з «Аномалії» замальовуємо зашифровані «графіті» наркозалежних на стінах вулиць. Таких малюнків, до речі, сьогодні в столиці понад 15 000. Нині працюємо по всій Україні. Якщо десь бачите намальований жовто-блакитний напис – це наша робота. Крім того, відстежуємо та видаляємо канали наркотиків у телеграмі. Ми навіть назвали цей проєкт «Борщага без бидло».
Давід пригадує, що коли він розповів місцевим бабусям про свою діяльність і пояснив, з якою метою вони це роблять, пенсіонери згодом стали, можна сказати, їхніми агентами, які цілими днями сидять на лавках, усе знають і все бачать.
– Бабусі – це всі спецслужби України разом. Коли вони вперше про мене дізнались, прочитали статті в газетах, побачили мою діяльність, вони вирішили, що я хотів бути президентом, − сміється Давід. – Чомусь люди дивуються, що якщо я роблю щось для своєї місцевості, то це неодмінно передвиборча кампанія. Але я просто намагаюся донести до людей, що кожен несе відповідальність за середовище, в якому він чи вона проживають. Таке ж можна сказати й про корупцію. Вона схожа на рак, який повільно руйнує країну зсередини й позбавляє її майбутнього. В Україні важко боротися із корупцією та бюрократією, більшість моїх проєктів були б набагато швидше та простіше зреалізованими, якби не ця проблема. Ми проводимо багато часу в очікуванні та бездіяльності інших людей. І тут я процитую слова Альберта Ейнштейна: «Повторювати одне і те ж знову і знову, але очікувати, що результати будуть різними, – це маразм».
Стань волонтером своєї вулиці, аби зробити країну найкращою
Давід продовжує займатися соціальним волонтерством, від душі, без жодної примхи й вигоди від цього. Найбільше не любить тих людей, волонтерів, котрі з великим запалом розповідають, як вони допомагали українській армії та яку користь вони принесли державі.
– Так, це дуже корисна річ, волонтерство. Можна сказати це переламало хід бойових дій на Донбасі, але… Якщо ти це робиш, то роби від душі, а не з вигодою для себе чи яскравого майбутнього своєї сім’ї. Це – поклик серця та душі, і запам’ятайте, воно завжди принесе користь у значно більших масштабах, якщо не вихвалятись цим, − стверджує волонтер.
Давід Пластер запрошує всіх бажаючих приєднуватись до благородної діяльності не лише в «Аномалії», а й на своїй вулиці, у своєму місті чи селі. Він переконаний: це не лише корисно, а й круто, адже ти це робиш для майбутнього своєї квітучої країни.
– Коли бачу, як люди різного соціального стану, віросповідання чи кольору шкіри вірять у те, що вони можуть змінити світ на краще, – це спонукає продовжувати боротьбу та допомагати їм у цьому. І я робитиму це, допоки є сили…
