У війську вже є багато цифрових систем. Але їхня ефективність залежить не лише від розробників. Навіть найкращий інструмент не працює сам по собі — його треба…
Тисячі воїнів та цивільних забрала російсько-українська війна. У рази більше людей у 2014−2020 роках скалічені тілом і душею. Тільки цього року понад 70 захисників України загинули на Донбасі. Пам’ять кожного з них вшановують земляки, оплакують батьки та близькі. Всієї глибини їхнього горя неможливо усвідомити…
За понад шість років на Харківщині 330 разів лунала траурна музика й трикратні постріли на честь героїв, які полягли заради миру в Україні.
– Кожного хлопця чи дівчину ми з усіма військовими почестями проводжали в останню путь,– каже заступник начальника Харківського гарнізону полковник Юрій Калгушкін. – Із кожною такою страшною подією зростає наша спільна ненависть до окупантів. Рідних армійців стараємося не забувати, зокрема, надаючи різнобічну підтримку.
106-й, фатальний день на фронті
Серед матерів, чиї діти загинули на Сході України, і Галина Чередниченко. Її син – солдат Сергій Чередниченко-Москаленко в складі окремої механізованої бригади імені Костянтина Острозького бився із ворогом на Донеччині.
– Лише 32 роки було моєму Сергієві, – оповідає Галина Володимирівна. – Загинув у результаті артобстрілу 16 травня 2015-го неподалік селища Луганське Донецької області. Раніше ніколи не чула про цей населений пункт. Крайні ж п’ять років не було і дня, щоб не згадувала про те селище. Разом зі смертю осиротіли двоє діточок сина. Під час поховання у Харкові ми з його дружиною залили слізьми всю могилу. Та треба жити далі. Заради пам’яті Сергія слід поставити на ноги його діток, щоб вони виросли гідними подвигу батька та інших загиблих воїнів.
У вересні трагічного для сім’ї героя року Галину Володимирівну із іншими родичами запросили в обласний військкомат. У присутності діючих військових та ветеранів жінці вручили орден «За мужність ІІІ ступеня», який заслужив солдат Збройних Сил України Чередниченко.
– Знову не стримала емоцій, але то вже сльози, скоріше, радості. Так я дякувала армійцям, що мого Сергійка не забувають і так високо оцінили його любов до рідної землі. Бо пам’ять – головне, що має ціну після такої втрати,– вважає літня жінка.
Майже щомісяця, залежно від стану здоров’я, Галина Володимирівна приїздить до могили сина. Кладе квіти й довго мовчки стоїть та дивиться на його світлину. Іноді приїздять його друзі збригади, коли їдуть у чергове бойове відрядження на Донбас через Харків. Воїни привозять нові фото − і це є найкращим подарунком для мами героя. Як пізніше вона підрахувала, син загинув на 106-й день перебування на передовій і до ротації залишалися лічені тижні.
Нещодавно Галину Володимирівну вкотре запросили до обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, де їй, як і десяткам інших матерів загиблих воїнів, вручили відзнаку Міноборони «Знак Пошани». Для неї ця подія дуже значуща, та вагоміше те, що її сина не забувають.
– Світлину Сергія розміщено на стендах експозиції «Герої Харківщини у неоголошеній війні «Історія нескорених». На жаль, там багато патріотів і всі такі молоді, життєрадісні. Їм би жити й жити, дарувати любов рідним, дітей рости. Та хтось за кордоном, напевно вирішив розпорядитися їхніми долями й позбавив найдорожчого, що є на білому світі. Світла пам’ять всім загиблим військовослужбовцям! – каже Галина Чередниченко.
Удома в Яни залишилися двоє дітей
Страшне горе торік пережила і харків’янка Тамара Симоненко, коли на російсько-українській війні втратила рідну людину. Вона теж у обласному ТЦК та СП довго стояла біля світлини доньки – кулеметниці окремого батальйону спецпризначення «Донбас-Україна» солдата Яни Червоної.
Так, 39-річна Яна загинула в квітні 2019-го в результаті артилерійського обстрілу бойових позицій неподалік Новозванівки на Луганщині. Із початком окупації Криму та Донбасу вона активно допомагала армійцям як волонтер. А в рідному місті успішно боролася з проявами сепаратизму.
– Мав честь знати Яну, – говорить полковник Юрій Калгушкін. – Її невичерпної енергії вистачило б на сотні патріотів України. Усю себе вона спочатку віддавала волонтерській роботі, а потім – військовій службі. Тут, у Харкові, дуже раділи її успіхам у районі проведення ООС, якими вона охоче ділилася у соцмережах. Та раптом її не стало. Це велика втрата для регіону і України в цілому. Просто бракує слів, щоб висловити співчуття рідним та її вірним друзям.
Удома в Яни залишилися двоє дітей. Харків’янку нагороджено орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня й недержавною відзнакою «Народний Герой України».
– Хай пам’ять про усіх захисників України ніколи не згасне в наших серцях. Знаю, що нині багато матерів плачуть по всій країні. І щоб всі ці страждання там, на фронті чи в тилу, не стали даремними, слід виховувати юних українців на подвигах героїв. Адже всі загиблі воїни щиро любили свою державу й поклали життя заради дитячого сміху та чистого неба над головою. Герої не вмирають! – підсумувала Тамара Симоненко.
