Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
Вона майже з перших днів війни допомагає українським захисникам на Донбасі. Завжди всміхнена й радісна зустрічає їх на передовій з волонтерською допомогою. Багато фронтових стежок їй довелося подолати за ці роки, а скільки ж їх ще буде. Таким собі другом і янголом-охоронцем наших воїнів є чернігівська волонтерка Вікторія Цехмістер.
Моя допомога потрібна передусім військовим на передовій
Початок війни тендітна жінка зустріла в місті атомників Славутичі, що на Київщині. Вікторія й гадки не мала, як війна змінить її життя.
— Коли розпочалися бойові дії на Сході України, ми спочатку відправляли все посилками. Збирали волонтерку через родичів, друзів, знайомих та інших небайдужих містян. Уже пізніше обсяги збільшувалися, й тоді, у 2015 році, вирішили їздити самі. Волонтерство забирало багато часу і я вимушено звільнилася з основної роботи, — зазначила Вікторія Цехмістер.
Згодом у Славутичі пані Вікторія відкрила волонтерський центр від благодійного фонду «Альфа-допомога» на базі місцевого соціально-психологічного центру. Окрім місцевих мешканців, допомагали Вікторії і військові, які звільнилися після перших хвиль мобілізації. Спочатку їздили в підрозділи, де служили воїни, яких вона особисто знала.
— Пізніше зрозуміла, що моя допомога передусім потрібна військовим на передовій. Я була скрізь, зокрема це «Світлодарка», Авдіївка, Красногорівка, Мар’їнка, Новотроїцьке, Гранітне, Очеретяне. У 2015-му розпочинали зі шкарпеток, одягу, бронежилетів та інших не менш важливих речей, яких тоді бракувало. У Славутичі є ресторан, з його керівництвом досягли домовленості й вони нам робили вареники, пельмені, плов для хлопців. Усе зберігалося у спеціальних морозильних камерах до нашого виїзду. Дуже допомагали з-за кордону співвітчизники. З Ізраїлю постійно надсилали різноманітні речі. А мій друг, який служив у Французькому легіоні, надсилав бронежилети, обмундирування, спорядження. На місцевому підприємстві, що працює на «оборонку», навіть замовляла хлопцям форму індивідуального пошиття, — розповіла жінка.
Моральна підтримка не менш важлива
Волонтерка під час тривалих відряджень на Схід України намагалася не лише привезти необхідні речі, а й перейнятися проблемами воїнів, за можливості надати іншу необхідну допомогу.
— Є в мене знайомий, молодий хлопчина родом з Донецька. На момент початку бойових дій у 2014 році він був у дитбудинку — йому ледь виповнилося 18. Проте ці події на нього так вплинули, що він пішов звідти в добровольчий підрозділ, пізніше потрапив в одну з механізованих бригад. Ми згодом допомагали йому відновлювати документи, — зазначила волонтерка.
Під час поїздок на фронт Вікторія Цехмістер навчалася на курсах бойових парамедиків, бо вважає, що тривале перебування на передовій зобов’язує знати ази першої меддопомоги на полі бою.
— Під час чергової поїздки на Донбас ми потрапили під ворожий обстріл і на моїх очах було поранено військового. Тоді дуже розгубилася й не знала, як діяти. І твердо вирішила, що маю навчитися на таких курсах, — пригадала жінка.
Як зазначає Вікторія, дуже приємно, що її підтримують найближчі люди: чоловік і діти — 9-річний син та 20-річна донька. Навіть ініціатором того, щоб жінка покинула основну роботу, був саме чоловік. У 2018-му вона переїхала до Чернігова, де наразі й проживає.
Нині Вікторія возить волонтерську допомогу суто за списком, що надають їй військові, бо вважає: матеріальне забезпечення значно покращилось, порівнюючи з початком війни. Серед основного — елементи живлення, тепловізори, приціли нічного бачення, оргтехніка, домашня їжа.
На війні як удома
Перебуваючи у відрядженнях на Сході України, Вікторія нині почувається як удома, адже її там завжди раді бачити українські захисники й не лише заради матеріальної допомоги — вони нерідко довіряють їй свої маленькі таємниці чи просять поради.
— У мене взагалі такого немає, що я боюся війни. Ніколи не боялася обстрілів, хоча й досить часто під них потрапляла. Якось у мене поцілив ворожий снайпер. Куля тоді пройшла вздовж щоки й підрізала волосся, була невеличка подряпина. Та навіть це мене не зупинило. Я, мабуть, більше лякаюся ввечері сходити в магазин, аніж з’їздити на передову, — каже жінка.
Вікторія також проводить заняття з парамедицини у місцевих школах, організовує заходи військово-патріотичного виховання серед учнів, зокрема артпроєкти.
— Я привозила невеличкі болванки від снарядів із фронту, на яких ми з дітьми малювали сонце, свій дім, близьких людей, щоб вони відрізняли межу між війною й миром, — підкреслила волонтерка.
Серед основних захоплень жінки — випічка солодощів, тортів та інших смаколиків на замовлення. Це приносить їй хоча й маленький, проте прибуток, адже вона розуміє, що поряд з допомогою фронту потрібно ще й утримувати власну родину. Її фірмова випічка — це осетинські пироги, рецепт яких їй надав один воїн.
Вікторія дуже хоче, щоб в Україні якнайшвидше настав мир, а Донбас звільнили від окупантів і всі воїни повернулися додому.
Фото з особистого архіву Вікторії Цехмістер
