Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
АрміяInform продовжує серію портретних матеріалів, присвячених воїнам ЗСУ. Напередодні професійного свята військових наш кореспондент мав можливість поспілкуватись із головним старшиною окремої бригади зв’язку ЗСУ старшим прапорщиком Олегом Косянчуком.
Що потрібно, аби стати справжнім сержантом? Які завдання військовий виконував у Дебальцовому? Та в кого найкраща прохідність – у Хамера чи БТРа? Про це читайте в нашому матеріалі.
«В Іраку у деяких населених пунктах у наш бік кидали каміння …»
– Народився я на Хмельниччині в селі Чорна. Потім родина переїхала до Старокостянтинова, мати працювала секретарем, батько – інженером із охорони праці. Військових у родині не було. Але в дитинстві я дивився фільми про військових «У бій йдуть одні старики», «Ати-бати, йшли солдати» і мріяв вже тоді бути військовим… У 2000 році пішов на строкову. Служив на Львівщині в навчальному центрі, вивчав азбуку Морзе, готувався стати радіотелефоністом.
– У цьому ж навчальному центрі я підписав контракт. І потрапив до взводу охорони. З часом став там заступником командира. Відучився у школі прапорщиків і вже виконував обов’язки командира взводу. Потім знов навчання – уже у Харкові. Згодом призначили командиром пожежного взводу, – згадує старший прапорщик.
Каже, щоб бути командиром – потрібно бути людиною, розуміти підлеглих і мати лідерські якості.
– У 2004 році проходив службу в миротворчій місії в Іраку. Частина цивільних там була за мир і підтримувала нас. Інша частина навпаки – підтримувала наших противників, які по суті були бандитськими формуваннями. Якщо колоною ми йшли по населеному пункту, де нас підтримували, то нас там радо зустрічали, а ми людям давали пайки, питну воду. А як їхали по населеному пункту, де підтримували нашого противника, то каміння у наш бік летіло… Воювали вони, роблячи засідки «в зеленці» на наші колони. Також здалеку могли обстріляти мінометами наші позиції. Не було такого, щоб відкрито нас штурмували. Вони мінували також мости, дороги. Таке відчуття було, що основна їхня мета – показати, що вони там господарі. Втрати в нас були також… Якось їздили наші хлопці по воду, і це місце противник замінував – встановили радіокерований фугас… – зазначає Олег Косянчук.
В американському війську жінка дві каністри з бензином носить сама
Старший прапорщик розповідає, що в місії більше співпрацювали з американськими військовими.
– У них, до речі, по-іншому служба побудована. Ми, наприклад, як їдемо колоною, і в нас зламалася техніка, то ми стаємо і ремонтуємо. Американці навпаки – в таких випадках зупиняються, займають оборону і чекають на свій ремонтний підрозділ… Із американцями ми трішечки випробовували нашу та їхню техніку – порівнювали Хамери та наші БТР-80. Як виявилось, по прохідності в пустелі наша машина краща. Хамер «сідав на пузо» – не проїжджав там, де міг БТР, – підкреслює Олег.
Окремо згадує, яку різницю побачив у ставленні до жінок в американському війську.
– У нас це нормально – допомогти жінці. У них же – якщо почнеш допомагати жінці, то вона скаже: «Шановний, відійди, не заважай, бо гроші за свою службу отримую я і свої дві каністри з бензином я донесу сама. І взагалі, якщо ти мені допоможеш, то мене командування насварить». Тобто у них, що чоловік, що жінка – різниці немає, – зауважує військовий.
Старший прапорщик Олег Косянчук до грудня 2014 року виконував завдання у Дебальцевому Донецької області.
– Я їхав туди проводити ротацію. На той момент був головним старшиною батальйону окремої бригади зв’язку ГШ ЗС України. І в нас був зведений підрозділ – 21 військовослужбовець. От ними я і командував. Ми мали забезпечувати охорону та оборону нашого базового табору. Виїжджали також на оборону позиції «Край»… У нас був свій сектор, за який ми відповідали, ‒ згадує Олег.
Олег розповідає, що досі пам’ятає страшні обстріли.
– Били по нам щодня з усього – САУ, «Смерчів», «Градів», мінометів 120-х, 80-х. Коли були на нічних чергуваннях, то ми всім подавали команду по рації, що починається обстріл… 4 місяці я пробув у Дебальцевому. Потім мене перемістили на маріупольський напрямок.
Наостанок запитуємо у військового, що потрібно, аби стати справжнім сержантом?
– Треба спочатку самому собі відповісти на запитання: для чого ти прийшов до війська? Бо той, хто заробляти гроші, відбути контракт – такий лідером, справжнім сержантом не буде. Людина, я вважаю, має прагнути до командних посад, бути батьком для свого підрозділу, – відповів головний старшина окремої бригади зв’язку ЗСУ старший прапорщик Олег Косянчук.
Фото – з особистого архіву Олега Косянчука
