Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
Історик Олег Соломаха багато років професійно займався історичною реконструкцію та організовував показові лицарські змагання, середньовічні турніри. Утім, з початком воєнних дій на Донбасі був змушений кардинально змінити своє життя.
«Хотілося вивчати військову справу, а не папери в кабінеті»
Початок війни на Сході України Олег зустрів на рідній Львівщині. Не маючи досвіду армійської служби, намагався потрапити у військо. Згодом, у травні 2014-го, пішов добровольцем у другу хвилю мобілізації у львівський батальйон тероборони «Воля». На початках був діловодом штабу, що чоловіка обурювало, бо вважав, що його місце на фронті з побратимами.
– Написав багато рапортів про перевід на іншу посаду, хотілося вивчати військову справу, а не папери в кабінеті. Пізніше це мало позитивний результат – і я став номером обслуги АГС. У складі свого підрозділу виконував бойові завдання поблизу Кримського. Водночас, за будь-якої нагоди, намагався потрапити на полігон, щоб практично навчатися, – зазначив Олег Соломаха.
Багато страхіть війни армієць побачив на Сході України, деякі згадує з великим сумом.
– Ми розташувалися в базовому таборі поблизу селища Побєда, що на Луганщині. Кілька днів ворог обстрілював нас зі «Смерчів». Це було майже водночас з подіями в Іловайську. Перші два обстріли – неприцільні, нас вчасно евакуювали, але кілька загиблих таки було. Масовані атаки окупанта практично все знищили, але хрест на капличці так і лишився недоторканим, навіть жоден уламок в нього не влучив. І наразі його зберігають як реліквію у храмі Петра і Павла, що у Львові. У цьому хресті є якась Божа сила, – пригадує воїн.
Історична реконструкція та середньовічні бої
Після звільнення в запас у 2015 році Олег певний час шукав роботу та згодом влаштувався вчителем предмета «Захист України» в одну із сільських шкіл.
Водночас продовжив займатися історичною реконструкцією та заснував лицарський клуб «Баннерет», головою якого наразі і є. З історії відомо, що лицар-баннерет – це лицар феодальної епохи, який вів у бій загін важко озброєних кінних воїнів під особистим прапором із зображенням його власних геральдичних символів.
– Займаюся цим близько 15 років. Це вже стало моєю місією – популяризувати галицьке лицарство 14–15 століть. Це один з найвидатніших періодів після Київської Русі. В інші часи про нього мало знали. Загалом, історична реконструкція передбачає відтворення костюмів, обладунків, озброєння, традицій, ідеалів лицарства й інших елементів. Тобто наше головне завдання – максимально відтворити історію цієї доби. У нас є практично все – від справжніх обладунків для реконструкції боїв до м’яких, які використовуємо на тренуваннях. Також беремо участь і в середньовічних боях. В Україні вони є національним неолімпійським видом спорту з 2016 року. На мою думку, насамперед, це потрібно молодому поколінню, – розповів історик.
Олег Соломаха бере активну участь не лише у всеукраїнських змаганнях, а й у міжнародних, зокрема, в Білорусі, Швеції, Польщі, Словаччині, Угорщині, Австрії. Як зазначає воїн, у турнірах такого масштабу залучені навіть діти з 6 до 18 років.
– У себе в Нежухівській школі, де викладав предмет «Захист України» та одночасно був учителем історії, постійно проводив такі змагання серед дітей. Кожна дівчина одягала вбрання іноземної принцеси або королеви, а хлопці за середньовічними традиціями мали змагатися за їхні симпатію й усмішку. Переможець отримував звання «Найкращий лицар школи» та обирав королеву краси і кохання. Всіх учасників заохочували призами та грамотами. Діти у таких двобоях здобувають витривалість, мужність, впевненість і силу. Звісно, карантин вносить корективи і такі змагання тепер, на жаль, припинені, – зазначив ветеран.
Олег Соломаха змагається також у кінних лицарських турнірах, що відбуваються в Україні.
Участь у зйомках історичної кінострічки
Знання і досвід, здобуті роками, знадобилися Олегу, коли його покликали зніматися в історичній кінострічці «Стрий. Легенда», яку цьогоріч презентували у кінотеатрах. Сюжет фільму обертається навколо долі сина саксонського лицаря, який втратив батька й матір, титул і багатство, але не втратив честі й гідності. Там він грав одну з головних ролей – лицаря Конрада.
– Уже пізніше псевдонім «Конрад» я залишив для виступів на турнірах і використання в армійському середовищі, до цього я був «Пан Збишко», – підкреслив співрозмовник.
Олег активно займається і страйкболом – командною грою, у якій «бій» ведеться 6-міліметровими кульками з точних копій бойової зброї та одночасно вдосконалює професійні знання. Зокрема, нещодавно брав участь у спецпроєкті «Коучинг для ветеранів», створеному за підтримки організації «Фонд Східна Європа».
Олег згадує деякі випадки, коли під час турнірних змагань без витривалості, можливо, і не вдалося б закінчити розпочату справу.
– Уперше, коли був у Польщі, – це була історична реконструкція з нагоди 600-річчя Грюнвальдської битви. Тільки глядачів було майже 200 тисяч і близько двох тисяч лицарів зі всієї Європи. Тоді була спека, а ми – в обладунках. І, погодьтеся, тримати на собі 30 кілограмів без відповідної підготовки досить важко, – пригадав Олег Соломаха.
Середньовічне вбрання і зброя, які використовують під час реконструкцій та лицарських боїв, є унікальними. Справжній шолом ландскнехта чи алебарду не можна купити ні в магазині, ні на базарі. Свої обладунки Олег вважає досить пристойними. Окрім цього, він придбав собі в Польщі три різноманітні мечі – не гострі, заокруглені, адже колючі удари взагалі на турнірах заборонені.
Згодом Олег Соломаха підписав контракт і проходить військову службу в окремій гірсько-штурмовій бригаді, що на Івано-Франківщині, адже вважає, що потрібно і надалі захищати Батьківщину. Колись він повернеться до улюбленої справи, та нині твердо вирішив, що стримуватиме зі своїми побратимами ворога на східних кордонах.
Фото з особистого архіву Олега Соломахи
