Йдеться вже не просто про окремі пожежі на нафтопереробних заводах (НПЗ), а про послідовне виведення з ладу виробничих потужностей, порушення…
Зведений підрозділ «Койот» Центральної артилерійської бази озброєння Командування Сил логістики ЗСУ був свого часу дуже відомий на сході України. І недарма ймення цього хижака воїни взяли собі за назву. Адже у дикій природі пустельний чи степовий койот легко пристосовується до різного ландшафту, інтуїтивно гостро відчуває небезпеку. А якщо додати швидкість і вміння маскуватись — усе це впливає на успіх у будь-якій справі…
Кавалер ордена «За мужність» ІІІ ступеня старший прапорщик Руслан Полтарін — один з ветеранів згаданого підрозділу, що діяв на Донбасі у 2014–2016 роках. Його участь у російсько-українській війні як командира взводу матеріального забезпечення припала на одну з найгарячіших фаз — бої за Дебальцівський плацдарм. Узимку 2015-го в умовах постійних обстрілів і нападів вони конвоювали до передової колони вантажівок, які забезпечували частини сектору «С» боєприпасами.
— На схід вирушили двома бронетранспортерами та проїхали майже всю Україну. На Донбасі підрозділи розкидані на великих відстанях один від одного, тому виникла потреба підвозити боєприпаси, продукти, пальне й забирати поранених, — розповідає Руслан Полтарін. — Водночас існувала ймовірність потрапляння в засідку противника чи підриву на ворожих мінах, причому як на шляху слідування, так і на зворотному. Та головне — швидко долати шлях, а в разі ворожого обстрілу прикрити вантажівки. Один БТР прикривав тил колони, а другий йшов попереду.
Під час одного із завдань, коли бої почалися в самому Дебальцевому, підрозділ Руслана у взаємодії з двома БТР-80 бригади охорони Генерального штабу супроводжував колони з боєкомплектами для гірсько-піхотної бригади. Там зустрів однополчан, бо раніше служив танкістом у цій частині.
— У районі населеного пункту Нижнє Лозове втрапили у засідку ворожої диверсійно-розвідувальної групи, що вела обстріл з міномета та стрілецької зброї. Нас врятувало те, що заздалегідь встановили на своїх бронемашинах як додаткові вогневі засоби по одному АГС-17. З їхньою допомогою і накрили той міномет, що дало змогу вивести колону з небезпечної ділянки й доставити боєприпаси у Дебальцеве, — згадує ті події Руслан.
— Уже наступного дня, виводячи автоколону з міста, на ділянці дороги між Новогригорівкою та Нижнім Лозовим знову втрапили під мінометний обстріл і «Гради». Інших варіантів, як проскочити цей відрізок на максимальній швидкості, не було. Довелося маневрувати між залишками підбитої раніше техніки, якої там вистачало, й вирвами від розривів снарядів противника. На щастя, колону й людей удалося вивести без втрат.
Фото автора та з архіву Руслана Полтаріна
